Ріхард Герцінґер

Захистити демократію

9 Серпня 2018
Нині у світовій політиці панують «сильні чоловіки», які вважають своєю місією визначати долю світу через «угоди», які вони укладають між собою.

Путінська Росія у спілці з Ісламською Республікою Іран подбала про придушення повстання сирійського народу проти Башара Асада. Тож його вбивчий режим знову майже пов­ністю заволодів країною. Заради цього було зруйновано значну частину Сирії, убито сотні тисяч людей, а близько половини населення мусило втекти.


Тепер, здається, Захід готовий прийняти ці факти, хоча йдеться про вчинення найтяжчих порушень міжнародного права — аж до застосування отруйного газу. Дональд Трамп відкрито виявляє свою зневагу до інституцій американської демократії, а також до західних союзників США. Права людини та поширення демократії як провідні принципи зовнішньої політики Америки для нього нічого не важать. Натомість виразно найкомфортніше він почувається в товаристві автократів, як-от страхітливий північнокорейський диктатор Кім Чен Ин або шеф Кремля, із яким у Трампа чимало спільного.

 

Читайте також: Росія продовжує спроби підірвати американську демократію - директор розвідки США


Народ і критична громадськість повинні бути лише захопленою маневрами могутніх публікою. Ця неоавторитарна парадигма стає популярною і в Європі. У її східних країнах, таких як Угорщина та Польща, ліберальна демократія вже зазнала серйозних втрат. Навіть в Італії до її демонтажу взялися ще й ліві та праві популісти, які увійшли до уряду.


Але всупереч такому масивному відродженню авторитаризму дух демократичного пробудження залишається живим в усьому світі. В Ірані дедалі більше людей виходить на демонстрації проти жалюгідних умов життя за тоталітарного ісламістського режиму, і посилення репресій більше не може стримати їх від протестів. Останнім часом проти корумпованого уряду відбуваються масові демонстрації й в Іраку. Останні кілька років країна була розірвана кривавим сектантським конфліктом між сунітами та шиїтами, але в сучасному протестному русі це більше не відіграє жодної ролі. У ньому іракські громадяни разом борються за гідне життя та верховенство права.

Хоч би яку маску надягали сьогодні диктатури — «ліву», «праву» або релігійну — у своїй суті вони ідентичні: під прикриттям ідеології клептократичні кліки підпорядковують собі державний апарат та об’єднують його з організованою злочинністю


Через переважно катастрофічний розвиток, якого набула Арабська весна, на Заході поширилася думка, що демократичні принципи незастосовні до цього регіону світу через його культуру. Західна політика, яка має на меті пропагувати їх, нині часто засуджується як наївна та відірвана від життя. Але недавні виступи представників громадянського суспільства показують, що й на Близькому Сході мир і стабільність можливі лише через розвиток демократії. Після закінчення воєнних дій громадянські протести проти тріумфуючого нині режиму Асада знову спалахнуть і в Сирії. Не можна забувати, що сирійське повстання розпочалося як мирний протест, перш ніж його розчавило в лещатах між проасадівськими силами та «Ісламською державою».


Водночас у фокусі демократичного протесту перебувають і дві країни Латинської Америки. У Венесуелі президент Ніколас Мадуро руйнує державу в ім’я «Соціалізму ХХІ століття» та розширює своє панування до клептократичного деспотизму. З гідною подиву жорстокістю він наказує корумпованим ним військовим придушувати опозицію, яка тим часом становить уже більшість суспільства. Щойно вчинений на нього замах, який він, імовірно, влаштував сам, Мадуро використовує як привід для подальшого посилення репресій.

 

Читайте також: Freedom House вперше з 2014 року зафіксував спад показників демократії в Україні


Але навіть численні провідні прихильники померлого лівопопулістського автократа Уго Чавеса, справу якого, за власним твердженням, продовжує нинішній правитель Венесуели, тепер відвернулися від Мадуро та приєдналися до широкої опозиції. У довгостроковій перспективі Мадуро не вдасться зламати рішучість цього громадянського руху в досягненні демократичних змін.


Дуже схожа ситуація в Нікарагуа, де інший колишній ідол лівого «антиімперіалістичного» руху творить свої автократичні безчинства. Президент Даніель Ортеґа, який систематично грабує країну на користь свого сімейного клану, наприкінці 1970-х років був шанованим героєм Сандиністського перевороту проти диктатора Сомоси. Сьогодні, однак, і колишні близькі побратими Ортеґи вимагають його зміщення, називаючи гіршим злом, ніж будь-коли був сам Сомоса. Брутальні утиски режиму не можуть зупинити продовження боротьби демократичних сил Нікарагуа. Передовсім Сандиністську революцію в Нікарагуа колись ейфорично вітали західні ліві. Проте розвиток, якого набули вона та «чавеський» експеримент у Венесуелі, знову унаочнює банкрутство соціалістичних утопій. Хоч би яку маску надягали сьогодні диктатури — «ліву», «праву» або релігійну — у своїй суті вони ідентичні: під прикриттям ідеології клептократичні кліки підпорядковують собі державний апарат та об’єднують його з організованою злочинністю.


Путінська система панування — це модель такої авторитарної мафіозної держави. Тому не випадково комуністична Куба — колишня радянська колонія, Росія — найважливіша опора Мадуро та Ортеґи. А керовані з Кремля європейські сили, такі як німецька ліва партія, далі підтримують їх. Щоб цим силам не належало майбутнє, Захід не повинен відмовлятися від активної підтримки демократії в усьому світі.

Новини RedTram

Loading...