Тарас Лютий

Як протидіяти суспільству видовищ?

19 Липня 2018
Ситуація, яку створили два футболісти збірної Хорватії після її звитяги над командою Росії, мало кого залишила байдужою.

Ці два колишні київські динамівці записали й поширили в мережі приватне відео, присвятивши свою перемогу українському клубові й вигукуючи слова «Слава Україні!». Годі й згадувати, що для імперського вуха такі гасла звучать як колосальний подразник. Не дивно, що чемпіонат світу з футболу, який цього року проводила Росія, викликає тільки здивування. Хоча б після анексії Криму чи ув’язнення українського режисера Олега Сенцова. Чи не в пишноті видовищ криється спроба замаскувати те, чого так боїться весь світ, але не завжди наважується назвати? Видно, тому речники ФІФА, декларуючи, що спорт поза політикою, надалі наполягають: після чемпіонату світ неодмінно змінить своє ставлення до РФ на позитивне.


У книжці Річарда Ґілмана-Опальського «Спектакулярний капіталізм» (2011), що присвячена радикальній філософії Ґі Дебора, порушується низка злободенних питань. Приміром, що означає жити в епоху, коли спадає цікавість до теоретичної, а тим більше до революційної зміни суспільства споживання? Ні для кого не секрет, що сучасні високотехнологічні суспільства можуть існувати завдяки соціально-економічній несправедливості, а прагматичне накопичення влади/капіталу не має жодного стосунку до заохочення критичного погляду чи прагнення людей до спільного блага. Ще в другій половині минулого століття Дебор звернув увагу на небувале зростання таких перекосів у більшості країн світу. Зрозуміло, що нерівність є звичним феноменом для всіх часів. Проте тепер вона набуває нечуваних масштабів. Однак Дебор не покладався на революцію в традиційному сенсі, коли пролетаріат руйнує буржуазний тип державного правління, бо вважав її неможливою.

 

Читайте також: Мундіаль на крові


Ґі Дебор є основоположником Ситуаціоністського інтернаціоналу — руху, у якому поєдналися марксизм, анархізм і вияви громадянської непокори. «Ситуаціонізм» означив потребу в створенні ситуацій, які сприяли б критиці та протистоянню тотальній владі. Кардинальною мішенню в цьому антагонізмі були Суспільства Видовищ, адже саме так Дебор іменує найпоширеніші типи соціальної організації. Зрештою, суспільство нагадує йому матеріальне втілення ідеологій, адже форми панування в ньому подаються як єдино можливі. Наприклад, деякі економічні системи описуються як природні, а тому інтереси їхніх фундаторів мають бути захищені. А вони, своєю чергою, прагнуть, щоб усе нагадувало гігантський ринок споживання. Утім, саме це й зумовлює деполітизацію публічної сфери та ліквідацію ґрунтовних спроб осмислення наявного стану справ, адже люди трактуються не як громадяни, а як підконтрольні схемам послуху споживачі.


Триб життя в культурі споживацтва накидається згори, а не постає знизу. Виникає цікава конфігурація: світогляд властителів політико-економічних структур ніби переводиться в міський краєвид, виключаючи шанс підважити наявну ієрархію та децентралізацію влади. Місто перестає відігравати роль осередку критичної художньої та інтелектуальної діяльності. Його архітектура, починаючи від рекламних бордів і закінчуючи спорудами торгово-розважальних центрів, свідчить про те, що кожному приписується певний модус поводження. Погоджуючись брати участь у нав’язаному нам спектаклі, ми узаконюємо відповідний тип суспільства й відмовляємося самотужки конструювати власний соціальний простір. Здається, що нехтування рішучими перетвореннями ще не є задоволенням наявним станом справ, а радше скидається на безнадію.

Триб життя в культурі споживацтва накидається згори, а не постає знизу. Виникає цікава конфігурація: світогляд властителів політико-економічних структур ніби переводиться в міський краєвид, виключаючи шанс підважити наявну ієрархію та децентралізацію влади


Як твердить Дебор, на відміну від Марксового діагнозу сучасне капіталістичне суспільство вже не бачиться нестабільною системою. Бо в умовах спектакулярності виникають вельми примарні альтернативи. Якщо ручне регулювання є проблемою, його можна підмінити видимими формами дерегуляції. Там, де сумнів викликає монополія, застосовуються показні антимонопольні правила. Цікаво, що від Дебора неабияк дісталося й соціалістичним державам. Він називає їх національними бюрократіями за глибоке презирство до людей, яких ті буцімто представляють, здобуваючи владну легітимність. Тому створювані знизу «ситуації» — це не просто гра, а засіб актуалізації критики з непокорою. Вони формуються з метою стимулювати культуру протидії в суспільстві. Тоді це стає політикою й має завершитися масштабнішими колективними діями. Навряд чи «ситуації» будуть дієвими, якщо не виходитимуть за межі епізодичного індивідуалістичного вияву. Оскільки в суспільстві вирішальну роль відіграють різні медійні повідомлення, важливо перекривати ті ідеологічні канали. Реалізувати це вдається за допомогою часто незаконних — звісно, з погляду домінантної культури — творчих змін. Наприклад, створення графіті чи переробка рекламних щитів, коли зміст повідомлення змінюється на протилежний. Для цього Дебор запропонував спеціальний метод, який він описав ще в 1950-х роках і який дістав назву détournement. Кожен активіст здатен використовувати все, що є напохваті, спричиняючи підрив правлячої ідеології. Правдоподібно, що це і є форма прямої демократії, що реалізується за участю громадськості.

 

Читайте також: Die Welt: Як Путін нишком робить політику


Власне, підхожою видається спроба користувачів українського сегмента Facebook атакувати сторінку FIFA. Активісти масово ставили в розділі «Оцінка» найнижчий бал, значно понизивши публічний рейтинг організації. Чимало людей у коментарях пояснювало, що вжите хорватськими футболістами гасло «Слава Україні!» споріднене з гаслами з інших культур, як-от «Vive la France!» або «God Bless America». Бачиться, що громадянська дія може посідати вагоме місце десь між політикою та мистецтвом. Тому, як вважає Дебор, митці мають скеровувати свою творчість на провокацію та критичну опозицію. Тож усі твердження про те, що якась сфера публічного життя є поза політикою, завжди нагадуватимуть спробу перетворити її на свій владний домініон. Не залишається нічого іншого, як погодитися з Дебором у тому, що важливо політизувати субкультури з метою перетворення їх на контркультуру як частину більшого політичного руху.

Новини RedTram

Loading...