Юрій Макаров

Смерть циганчука

5 Липня 2018
«Смерть циганчука викликала більший резонанс, ніж щоденне вбивство наших воїнів на війні! Вдумайтеся в рівень маніпуляцій масами...» — таке повідом­лення минулого тижня активно розганялося в соціальних мережах. 8,7 тис. поширень!!!

Нагадаю, йдеться про вбивство львівськими підлітками ромського хлопця під час погрому табору наприкінці червня. У двох реченнях зерно відразу кількох критичних колізій.


Колізія перша: ціна людського життя. Розшифрую: «смерть (така, знаєте, випадкова, ненавмисна, нещасний випадок) якогось там циганчука (явно недолюдини, до того ж, напевно, кримінальника) можна зважувати на одних терезах із загибеллю героїв на війні», — ось що я тут прочитав. Не випадкових жертв фатуму, а конкретних захисників Вітчизни, які щодня ризикують своїм життям заради того, щоб «русский мир» із його ненавистю до інакших, особливо «чєрно@опих, хачіков, чурок», не запанував в Україні. Їхні смерті є актом свідомого вибору в ім’я всіх нас. Тож чи не є таке порівняння приниженням цього вибору? Загибель героїв, яка спершу сприймалася як щось за межею реальності, потім як шок, потім як національна трагедія, згодом перетворилася на звичну обставину сьогодення. Біда в тому, що зведення з фронту не були й не стали тим, із чим країна прокидається й лягає спати. А якщо так, то і звіти прес-офіцера ООС, і чергові некрологи, і війна як така залишаються чимось абстрактним — так, так, абстрактним, не наповненим ані змістом, ані емоціями (якщо тебе це безпосередньо не стосується, якщо загинув не твій син, чоловік, родич, друг, знайомий) — на тлі боротьби зрадофілів із порохоботами й турбот про відпустку на морі.

на відміну від політкоректних колег я не вважаю прийнятним для сучасного світу архаїчний родоплемінний лад ромів — просто тому, що діти в ньому позбавлені нормальної освіти й медичної допомоги, жінки не уявляють своїх прав і вбудовані в тисячолітні господарсько-побутові ролі


Колізія друга: злочин на ґрунті ненависті. Така кваліфікація в американській та європейській юриспруденції зазвичай є обставиною, яка обтяжує покарання. Тобто якщо ти застрелив сусіда, який тобі надокучав, треба ще розбиратися. Але якщо ти його застрелив через те, що він «брудний нігер», мексиканець чи «жид», тобі загрожує «вишка».

 

Загибель ромського хлопця — типовий hate crime. Невідомо, чи крав він особисто гаманці у львів’ян, торгував наркотиками, смітив, демонстрував антигромадську поведінку. Він просто опинився не в тому місці не в той час.

 

Читайте також: Amnesty International закликала правоохоронців оперативно розслідувати напад на ромів у Львові


На відміну від багатьох колег я визнаю наявність етнічної злочинності. Бо дещо знаю про азербайджанські, чеченські, в’єтнамські та навіть ассирійські банди «бурхливих 90-х». І про «циганський наркотрафік» мені розповідали в деталях. Але це все подробиці для антропологів і практикуючих оперів. Який стосунок до цього має азербайджанець, який у моєму мікрорайоні торгує з ятки найсвіжішою особисто вирощеною городиною, в’єтнамець, який навчав мене бойового мистецтва «в’єт-во-дао», а також ассирієць із сусіднього під’їзду, мій товариш дитинства, я не розумію. Для нормальної людини всі вони передусім наші ближні, створені за образом і подобою Божою, а потім уже представники певних культур, громад, зокрема й тих, хто завдає клопоту в щоденному житті.


Знову-таки на відміну від політкоректних колег я не вважаю прийнятним для сучасного світу архаїчний родоплемінний лад ромів — просто тому, що діти в ньому позбавлені нормальної освіти й медичної допомоги, жінки не уявляють своїх прав і вбудовані в тисячолітні господарсько-побутові ролі, а для більшості з них — чоловіків, жінок і дітей загалом — закриті будь-які соціальні ліфти, будь-яка громадянська та бізнес-активність, крім напівкримінальної або просто кримінальної. Понад те, я знаю, що в багатьох країнах Європи (у Болгарії, зокрема) наполегливі спроби соціалізації ромів закінчилися демонстративним фіаско. Але в нашій країні за це, наскільки мені відомо, взагалі ніхто не брався! Ну а поліція... Що поліція? Мати справу з гомінким контингентом вокзальних «ворожок» із почтом і дітьми — за це зірочок на погонах не додадуть. Тобто державі нашій пофіг. Принаймні до сьогодні. Це колізія третя.

 

Читайте також: Напад на табір ромів у Львові. Що відомо про інцидент


Ну й, нарешті, наші типу «крайні праві» — це, звісно, окрема й, боюся, найнагальніша колізія. Хто ними керує? Хто їх смикає за мотузочки? Роль усіляких «цивільних корпусів» і «народних дружин» і, головне, їхній зв’язок зі справжніми ветеранами-фронтовиками — таємниця. Чому їхня активність обмежується здебільшого агресією проти ЛГБТ-активістів? Теж мені гідний супротивник для вчорашніх героїв. Ну а диверсії з розпалювання міжетнічної ворожнечі — і тут я цілковито довіряю чинному голові СБУ — це один із головних напрямів підривної роботи російських агресорів. Ані прецедентів не бракує, ані доказів. Навіть немає потреби пояснювати, чому й навіщо. І плескати корисним дурникам і злочинцям, які реалізують наяву примітивні забобони натовпу, — ось справжня капітуляція.

Новини RedTram

Loading...