Тарас Лютий

Культура як влада

5 Липня 2018
Виходячи з українських реалій неважко помітити, що до культури в нас вряди-годи звикли ставитися подвійно.

 

Якщо немає притомної стратегії розвитку культурних програм, то вона неодмінно трактується як сфера розваг. Але водночас є в її осередку й ті, хто сприймає державу як постійного донора, від якого під свою діяльність вимагає нагороди. В обох випадках культура видається якоюсь несамодостатньою.


Натомість французький соціолог П’єр Бурдьє в дослідженні «Відмінність: соціальна критика судження» (1979) пропонує вивчати культуру як царину, де встановлюється влада панівних класів. Здавалося б, що тут виняткового? Щоправда, є одна вагома ознака. У звичний спосіб говориться, що панівні класи мають більший доступ до культурних благ. Але можна стверджувати й те, що крім власників економічного капіталу, для яких завжди відкриті широкі споживацькі можливості, є ще й ті, хто володіє культурним капіталом. Останні свої специфічні знання в галузі культури намагаються зробити соціальним і символічним здобутком.


Отже, на думку Бурдьє, смак варто визнати самобутнім інструментом. Адже є такі, хто ніколи не задовольняється лише наявністю культурних артефактів, а випрацьовує характерне ставлення до них. Приміром, важливо не просто читати книжки, переглядати фільми чи відвідувати художні галереї, а обговорювати побачене чи пережите, порівнювати, висловлювати власне судження тощо.

 

Читайте також: Орнамент безлико-мовчазної маси


Бурдьє послуговується терміном «габітус», щоб наголосити на тому, як у культурі функціонують відмінності, або ж способи оцінювання речей, що зараховуються до сфери культури. Таким чином, маючи уявлення про смаки, легко зорієнтуватися в різноманітних стилях соціокультурного життя. Якщо ми належимо до різних соціальних верств, то й наші смаки різнитимуться. Ідентичність людей теж простежується за цими відмінностями. Ще раз: смакові преференції дають нам змогу систематизувати предмети та практики й ідентифікуватися з їхніми власниками чи виразниками, а як наслідок — із відповідними формами життя. Знаходячи когось схожого чи, навпаки, зовсім не схожого на нас за вподобаннями, ми вгадуємо одностайність або відмінність із ним. Смак стає оператором, на підставі якого ми перетворюємо речі на легко розпізнавані знаки. Сукупність знаків, деталізує Бурдьє, зумовлює прикмети в існуванні соціальних класів. Інакше кажучи, смак — це здатність символічного виразу класової позиції. Безперечно, є винятки, коли споживання не завжди прямо залежить від рівня доходу.

 

Наприклад, цехові майстри можуть сповідувати цілком простонародні смаки, коли перевага віддається ситній і дешевій їжі. Утім, смак ніби неволить нас безперервно робити вибір. І тоді ми розуміємо, що можемо вдовольнитися необхідним або ж, навпаки, вдаватися до розкошування. Правдоподібно, що Бурдьє хоче сказати: не тільки рівень достатку встановлює життєві практики. Справді, навіть якщо ми не можемо дозволити собі діаманти, смак до гламуру все одно підштовхуватиме нас до придбання бодай і дешевого їх замінника. Одначе якщо нуворишам панівного класу властиво віддавати перевагу невимушеному гедонізму, то звиклим вважати себе носіями культурного капіталу інтелектуалам, які претендують на символічну культурну владу, — аскетичній естетиці та підтримці мистецьких революцій. Вони переважно не приймають прагнення до надмірного прикрашання, нарочитої демонстративності чи хизування своїми статками.

Виявляється, що освіті та культурі в широкому сенсі відводиться провідна роль, де є свої ієрархії. Ось чому представники вищого класу неодмінно дбатимуть про те, щоб їхні діти здобули потрібний запас культурного капіталу, а отже, належні навички оцінювання. Бо культура має значення


Як зазначає Тоні Беннетт у передмові до «Відмінності», Бурдьє без вагання називає інституціями легітимації музеї, галереї та університети, бо саме в них виникають системи класифікації й оцінювання, де культурні артефакти визнаються мистецтвом. Природно, що решта предметів, уже масової культури, здобуває значно нижчий статус. Отже, споживання художніх творів нагадує соціальні механізми, коли споживачі відразу переймають уміння оцінювати. Бурдьє наполягає, що художній смак має свої відповідники, приміром, у кулінарних смаках. Тобто вживання їжі потребує не меншої елегантності (етикету, підбору, способу подавання тощо). Інакше кажучи, і тут культура грає не останню роль.


Бурдьє робить і наступний крок, говорячи про тих, хто має специфічний смак до мистецтва, що вони виказують подібні вподобання не лише в харчуванні, а й у ставленні до всіх видів культурних або символічних товарів. Схожий принцип він застосовує й до музики, кіно, телебачення, дизайну, одягу та моди, танців тощо. Важливими є не лише будинок, меблі, картини, книжки, авто, сигарети, парфуми, а й види спорту, ігри та розваги. Далі більше: будова тіла та догляд за ним, постава, манери, поведінка, зачіска, макіяж — за допомогою оцих культурно-економічних ресурсів виражається відповідність соціальному світові. Крім того, всі ті знаки впливають на оцінки. Серед них є такі, що стають символами соціальної ієрархії. Приміром, домашній халат майже ніколи не використовують представники робітничого класу. Так само вміння піклуватися за тілом і зовнішністю повертається сторицею в соціальному вимірі. Щодо поняття «габітус», то варто наголосити, що воно розкривається через сукупність спільних домінант, які зумовлюють смаки й перетворюють останні на специфічний спосіб діяти. Зрештою, формується позиція, на яку орієнтуються групи людей із певним соціальним статусом.

 

Читайте також: Добре темперована ідеологія


Так оформлюється спільнота, якій властиво виявляти відмінність на тлі інших. Її смаки починають визнавати «шляхетними», позаяк вони сформовані в системі освіти. Таким чином, ця група належить до вищого стану, а носії посполитого смаку дістають дещо нижчий статус. Виявляється, що освіті та культурі в широкому сенсі відводиться провідна роль, де є свої ієрархії. Ось чому представники вищого класу неодмінно дбатимуть про те, щоб їхні діти здобули потрібний запас культурного капіталу, а отже, належні навички оцінювання. Бо культура має значення.

Новини RedTram

Loading...