Ярослав Пешек

Празька весна 1968 року

30 Червня 2018
Термін «Празька весна 1968 року» збігається з періодом «політичної відлиги» в Чехословаччині в 1968-му. Відтоді спливло 50 років. Тому саме зараз є слушна нагода згадати Празьку весну. Читачі в цих подіях мали б вбачати настанову щодо сучасного становища на міжнародній арені.

Доба послаблення політичної напруженості, яку ще називають «соціалізмом із людським обличчям», розпочалася в Чехословаччині в грудні 1967-го на пленарному засіданні Центрального комітету Комуністичної партії (ЦК КПЧ). Посилилась, коли 5 січня 1968 року першим секретарем ЦК КПЧ став словацький комуніст Александер Дубчек.


Празька весна тривала до півночі з 20 на 21 серпня 1968-го, тобто до часу, коли війська країн Варшавського договору на чолі з радянською армією увійшли на територію колишньої Чехословаччини, щоб зупинити розпочаті реформи. Вторгнення цих держав — Радянського Союзу, Німецької Демократичної Республіки, Польщі, Угорщини та Болгарії — було здійснено на підставі так званої березневої доктрини з метою зупинити демократичні процеси. Незважаючи на те що більшість «союзницьких військ» полишили Чехословаччину до 16 жовтня 1968-го, значна їх частина залишилася як обмежений контингент радянських військ, тимчасово дислокований на цій території без визначення часових меж виведення. Термін «тимчасово дислокований» на практиці подовжили на 22 роки. Радянські військові формування були відкликані з Чехословаччини лише після зміни режиму в цій країні — після Оксамитової революції 1989–1990-го.

Окупацією Чехословаччини в серпні 1968-го завершився процес, відомий усім як Празька весна. А в чехословацькому суспільстві тоді побутував вислів: «Дружба з Радянським Союзом таке саме безглуздя, як і дружба між рабом і рабовласником»


Причиною подій, що призвели до Празької весни 1968 року був розвиток подій загалом у світі та, зокрема, у Європі. Остання в другій половині 50-х ХХ століття внаслідок Другої світової війни зазнала розколу на два конкуруючі силові блоки: західний демократичний, він же капіталістичний (у термінології соціалістичних держав часто означуваний як імперіалістичний) і східний автократичний (капіталістичними державами здебільше означуваний як комуністичний). Соціалістичні країни перебували під впливом колишнього Радянського Союзу, утримуючи цей режим за допомогою потужного репресивного апарату, який, окрім іншого, суттєво обмежував свободу слова та самовираження.

 

Розвиток чехословацького суспільства скеровували комуністи (КПЧ де-факто була підпорядкована радянському політбюро). Саме партія визначала вектор життя держави передусім у політичній та економічній сферах. Виборчі процеси, хоча й декларувалися вільними, зазнали суттєвих утисків демократичних засад. У решті країн соціалістичного табору ситуація була аналогічна. На той час правлячим колам обох таборів пощастило послабити напруження у світі, констатуючи, що наявних запасів атомної зброї достатньо для знищення всієї цивілізації. Війна з метою опанувати світ є безглуздям: ніхто її не виграв би. З’явилися плакати з гаслами: «Роззброїти — змагатися — жити в мирі!».

 

Читайте також: Захід змінюється


У березні 1968-го на посаду президента Чехо­словаччини був обраний герой СРСР, генерал армії Людвік Свобода — колишній керівник чехословацького корпусу в СРСР у період Другої світової війни. Проте в ті роки процес лібералізації суспільства все-таки тривав. Скажімо, була запроваджена «Програма дій КПЧ», що передбачала розширення свободи преси та посилення орієнтації економіки на споживача. Одним із найвизначніших започаткувань стало скасування цензури в засобах масової комунікації.


Пригадую, як мені, тоді 18-річному, здалася показовим і переконливим свідченням поява низки свобод. Це стосувалося, зокрема, і дозволу бувати у вар’єте під назвою «Краса без вуалі», адже на той час стриптиз уже був звичним в кожній державі Заходу.

 

Читайте також: Чехи й поляки


Окупацією Чехословаччини в серпні 1968-го завершився процес, відомий усім як Празька весна. А в чехословацькому суспільстві тоді побутував вислів: «Дружба із Радянським Союзом таке саме безглуздя, як і дружба між рабом і рабовласником».


Леонід Брєжнєв і провідні діячі держав Варшавського договору дуже побоювалися послаблення позицій «східного блоку» в контексті холодної вій­ни. Це й стало обґрунтовуванням початку воєнної окупації Чехословаччини. Привід завжди поруч!


Число 68 стало символом колишньої Чехословаччини. Має його на своїй спортивній формі й всесвітньо відомий хокеїст Яромір Яґр, він одягав її під час участі в змаганнях у російському місті Омськ. Демократія існує й там?!

Новини RedTram

Loading...