Єлизавета Гончарова

Швидка інформація проти маніпуляцій

12 Червня 2018
На п’ятому році війни, створивши спеціальні прес-служби та навіть цілі міністерства, ми повинні більш ефективно залучати сучасні інформаційні методи для боротьби з панікою та плітками в прифронтових місцевостях. Бо насамперед – це означає протидіяти ворожій пропаганді.

Нестача інформації, особливо, якщо вона стосується гострих питань щодо здоров’я чи життя людей, обов’язково збільшує напругу в суспільстві. Інколи масштаби шкідливого впливу паніки в рази перевищують наслідки найбільш надзвичайних подій. І стається це незалежно від того, де відбувається НП — у столиці країни під час пожежі радіоактивного лісу чи в невеличкому містечку біля лінії фронту в момент загострення військового протистояння. Бо це природно: якщо трапляється щось надзвичайне, люди хочуть знати, як запобігти небезпеці, зберегти життя і здоров’я, врятувати себе та своїх близьких. І просто запевненням, що «все буде добре» навряд чи вже повірять: у нас дуже стійкий імунітет до таких мовних зворотів, звичайно, якщо вони звучать не на концерті Вакарчука. А якщо казати серйозно, то намагання офіційних джерел «сказати так, щоб нічого не сказати» або взагалі витримувати довгу паузу, призводить до формування недовіри та стимулює до пошуку альтернативних джерел. Інколи такий підхід дійсно допомагає знайти істину, щоб заспокоїтись чи діяти адекватно, або щоб роздмухати стрес та паніку, і тоді суспільство отримує своєрідний досвід свідомої інформаційної свободи. Але щодо ситуації з військовими діями, навряд чи можна знайти в цьому багато позитиву: дуже часто пошук відповідей заводить населення на ворожий бік, де ця інформація подається напрочуд швидко та чітко артикульовано. І тоді вже владі (чи військовим) переконати людей в іншому стає доволі важко.

 

Читайте також: В окопах у людський зріст

 

Під час зустрічей громадськості з представниками силових структур та військовими, які тепер уже відбуваються у прифронтових населених пунктах, можна почути багато гарячих дискусій. На відміну від ситуації на початку війни, вже не йдеться про ідеологічні протистояння: вияви відверто агресивних настроїв тут не мають великої підтримки. А більшість із питань, які викликають емоції, пов’язані саме з браком достовірної та оперативної інформації, що надавалася б людям, які прагнуть почуватися хоча б у відносній безпеці під час загострення бойових дій. Це насправді дивно, коли почувши постріли з якогось боку, мешканці звільнених територій уже декілька років шукають інформацію, чи безпечно вести дитину в дитячий садок... у групах соцмереж, які створені на окупованій території. І не треба бути провидцем, щоб здогадатися, під яким соусом факти подаються ворогом. Для поширення  інформації, на яку є неабиякий попит, ворог не шкодує зусиль. За даними групи «Інформаційний спротив»  розвідники окупантів отримують спеціальні завдання: з допомогою агентури фіксувати результати артилерійських і мінометних обстрілів цивільних об’єктів на території, що контролюється Україною, для подальшого використання цих фактів із пропагандистською метою. «При штабі 1-го АК «ДНР» вже формується спеціальний підрозділ, який займеться обробкою і використанням отриманих матеріалів», — зазначає група. 

 

Ось у цьому сенсі нам поки що нема чим гідно відповідати. Звичайно, не йдеться про розкриття таємної інформації, оприлюднення координат або військових планів. І точно — не про істеричні пости в соцмережах від начебто обізнаних у всьому блогерів. Скоріше, про створення надійного та актуального інформаційного поля (не на волонтерському, а на державному рівні), яке стане визначальним у формуванні ставлення населення до подій, що відбуваються. Особливо для населення прифронтової території, якому, навіть з точки зору ведення бойових дій, бажано бути лояльним. На жаль, отримати хоч якесь попередження на локальному рівні (у своєму місті чи селі) майже неможливо: місцеві здебільшого не знають, куди дзвонити, де почути чи прочитати про те, які райони саме зараз можуть бути небезпечними. Люди наводять приклади, коли не отримували відповідей, зателефонувавши на десятки номерів різноманітних служб, органів та урядових ліній. У це важко повірити, але в багатьох прифронтових містах, які періодично обстрілюють, не працюють (або їх узагалі немає у віддалених районах) засоби сповіщення населення — тобто навіть елементарної сирени, що сповіщала б про небезпеку, люди не почують.

 

Читайте також: Не знищувати, а відроджувати

 

Інколи не мають повної своєчасної інформації й самі органи місцевого самоврядування, які теж повинні приймати рішення, виходячи з реального становища. Наприклад, коли за десятки кілометрів чутно вибухи, чи треба закривати всі школи, чи тільки ті, що розташовані біля епіцентру неспокою? Бігти в укриття всьому місту, чи заспокоїтись, бо люди чують тільки відлуння бою в іншому напрямку чи роботу саперів? Для населених пунктів, де канонада стає майже частиною звуків життя, це дуже важливо: в цих реаліях розумне «перестрахуватися» давно переросло б у постійне сидіння в підвалах. Звичайно, щоденні зведення інформації від штабу ООС, їх поширення через різні засоби комунікації — це корисно та правильно. Але вони насправді корисні тим, хто живе поодаль від війни, щоб розуміти, що коїться на фронті. А для контрпропаганди та впливу на населення, яке живе в епіцентрі бойових дій, потрібні більш широкі та продумані кроки: своєчасне інформування про фактори небезпеки, залучення експертів для роз’яснення технічної складової гучних випадків обстрілів цивільного населення. Для цього можна використовувати різні платформи: від акаунтів місцевих лідерів думок, презентацій аналітики на великих підприємствах — до офіційних сайтів адміністрацій чи їхніх сторінок у соцмережах. Можливо, хтось вважає, що не варто витрачати стільки сил і часу на переконання «сепарів», але йдеться, насамперед, про життя людей. І що важливо — військові повинні виконувати свої бойові завдання, не відчуваючи небезпеки та ворожого ставлення в тилу. 

 

Читайте також: Буденна небезпека в Зайцевому

 

«Зараз ми маємо потужну антиукраїнську пропаганду після кожного випадку обстрілу російськими найманцями: через декілька годин у громадському транспорті, на вулицях, у робочих колективах можна почути, як «укропи» стріляли у своїх. Бо так пояснили в групі «ВКонтакті», а іншої інформації ще немає. Просто карати тих, хто поширює ці плітки, — неефективно, треба пояснювати буквально на пальцях: малювати схеми, оперативно надавати фахові доводи експертів», — вважає громадський активіст із Торецька Андрій Грудкін. Він, до речі, вже довів, що такий підхід діє: виклав у соцмережі схематичні розклади обстрілу будинку, які спростовують плітки про можливість потрапляння з боку українських військових. І фактично запобіг поширенню хибної інформації серед своїх земляків.

 

Із переформатуванням військової операції з’явився механізм, що передбачає оголошення «червоного режиму» на випадок загрози або початку обстрілу. Він уже досить дієво працює на КПВВ, де в лічені хвилини проходить евакуація чи переведення в укриття населення. Зрозуміло, як запроваджуватиметься цей режим під час пересування військової техніки, що дуже актуально для організації безпеки та таємності біля фронту. Але, на жаль, поки що не працює на всю силу механізм оперативної роботи з населенням прифронтових селищ і містечок. Хоча левову долю цих завдань намагаються виконувати, наприклад, офіцери підрозділу СІМІС, який створений само для комунікацій між населенням та військовими. До речі, зустрічі, на яких проходять обговорення гострих питань, можна вже вважати досягненням, бо ще пару років тому про таке навіть не мріяли. Хотілось би, щоб у новому форматі вдосконалювався і процес інформаційного впливу, що в реаліях сучасної війни важко переоцінити. 

Новини RedTram

Loading...