Анастасія Левкова

Навіщо українській книжці Чехія?

18 Травня 2018
13 травня завершився чотириденний міжнародний книжковий ярмарок у Празі «Світ книги», на якому було представлено український стенд. Від України він був перший, організований у Чехії на національному рівні — силами Українського інституту книги. А Празький книжковий ярмарок став першим із міжнародних, у якому брала участь ця державна інституція.

Коли ми говоримо про стенд, організований на національному рівні, то маємо на увазі те, що збір і перевезення книжок, їх продаж, а також участь українських авторів у культурній програмі скоординували працівники Українського інституту книги. Утім, кошти на це надходили з інших джерел: плату за стенд розділили між видавництвами, які зголосилися представити себе на ярмарку, а приїзд, проживання й гонорари чотирьом авторам — Катерині Калитко, Тані Малярчук, Ірині Цілик, Артемові Чеху — оплатило Посольство України в Чеській Республіці (у випадку Тані Малярчук витрати було розділено з чеським видавництвом «Вітряні млини», у якому щойно вийшов переклад її книжки «Звірослов»). До заходів долучилися ще деякі автори, які приїхали за власний кошт. А Інститут зробив тільки те, що міг зробити, — оплатив відрядження своїм трьом працівницям (серед них і авторка цієї статті), щоб вони на місці організували роботу стенда й літературні заходи, інформували зацікавлених про книжки й загалом про український книжковий ринок.

 

У результаті представлення України в Чехії відбулося вельми успішно: на стенді була продукція 11 видавництв, понад 200 найменувань книжок, тут майже завжди юрмилися люди. Локацію відвідав, зокрема, міністр культури Чеської Республіки Ілля Шмід. Видавці, які підготувалися до ярмарку заздалегідь, провели бізнес-переговори з чеськими партнерами. Відбулося вісім заходів із українськими письменниками, на них також було людно (наприклад, на зустріч із Танею Малярчук прийшло понад 40 осіб). Розмови з українськими авторами були змістовними та глибокими, після цих розмов у колі глядачів можна було почути їхні рефлексії, себто заходи були обговорюваними. Про українську участь у ярмарку написало щонайменше чотири медіа (у двох розлогі інтерв’ю з нашими письменниками, які приїхали на ярмарок).

 

 

Участь України у «Світі книги» відбулася завдяки чи радше всупереч обставинам? Мусимо визнати: якщо завдяки, то чеській стороні та Посольству України в ЧР, які створили максимально вигідні умови участі (привабливе місце, знижка на стенд, безплатні локації для заходів з боку організаторів ярмарку; відшкодування всіх витрат на логістику, зокрема на приїзд українських письменників, з боку посольства), але що стосується обставин усередині країни й усередині Інституту книги, то все відбувалося радше всупереч. Усупереч передусім формальним можливостям УІКу, адже весь час ми мусили пам’ятати, що, згідно з наявним на сьогодні порядком використання коштів, ця структура не має права витрачатися на заходи з популяризації української літератури за кордоном (хоч у законі, яким створено Інститут, і в Статуті цієї установи така популяризація прописана). Українська участь у ярмарку відбулась і всупереч міркуванням декого з чиновників та видавців, які знизували плечима, мовляв, Прага? А що Прага? Це не є якийсь суперважливий ярмарок. Це вам не Болонья, не Лондон, навіть не Лейпциг і не Пекін (на стенд та культурну програму на яких Інститут, між іншим, так само не може виділяти коштів, як і на Прагу).

 

Читайте також: «Франкфурт – це політика»: навіщо Україні потрібна книжкова експансія

 

Можливо, і справді для видавців, які хочуть заробити на продажу книжок, Празький ярмарок не є супервигідним, однак дуже добре те, що чимало з них розуміють: міжнародні книжкові ярмарки в принципі вигадані не для заробітку й навіть не завжди (хоча часто) для бізнес-переговорів. Важливе представлення себе, важлива заява: наше видавництво є, нам можна довіряти, у нас можна купувати права на книжки, нам можна продавати права на ваші книжки.

 

 

Що ж стосується держави, то треба розуміти: книжки незалежно від жанру й теми є річчю політичною, а цікаві, якісні книжки, видані в певній державі її мовою, є для неї річчю абсолютно іміджевою. Далі мушу вдатися до очевидної істини й сказати банальність, але досвід показує, що це досі слід пояснювати: книжки підтверджують культурну, цивілізаційну спроможність держави. А тому участь у таких ярмарках, як Празький, для України, особливо на нинішньому етапі, є необхідністю. У листах, які ми писали на адресу Міністерства культури з обґрунтуванням того, чому важливо брати участь у «Світі книги», йшлося, зокрема, про те, що в Чехії сильне лобі Росії, а тому Україна має щоразу засвідчувати, що вона культурна, цивілізована держава й що підтримка проукраїнськи налаштованих громадян є небезпідставною.

 

В офіційних листах до міністерства та усних розмовах також ішлося, що за сильного лобі Росії в Чеській Республіці є чимало й українців, вони становлять тут одну з найбільших національних меншин і їм важливо відчувати культурну присутність своєї держави.

 

Читайте також: Олена Заставна: «Книжкова толока довела, що Запоріжжя – це регіон, який читає»

 

На українців ми натрапляли і на ярмарку: вони підходили до українського стенда, щоб купити тут книжки для читання, і в місті: це були працівники готелів, продавці в магазинах, таксисти. Наскільки вони ідентифікують себе з Україною, наскільки намагаються зберегти свою ідентичність у Чехії? Знайома розповідала історію про те, як одна компанія, у якій працюють люди з різних країн, організувала фестиваль національних культур і кухонь. Українців у тій компанії чимало, проте на фестивалі вони не мали власного шатра і… варили борщ у шатрі росіян.

 

 

Утім, є й інші приклади. Є, скажімо, суботня школа для дітей з українських родин «Ерудит». Сьогодні тут близько 80 учнів і 9 учителів, які працюють за символічну плату. До речі, усі витрати у школі — зарплати педагогам, оренда приміщення, купівля підручників, навіть приїзд комісії з Києва для оцінювання — покривають батьки учнів. Є чимало заходів, які організовує громада українців та україністів у Празі: покази фільмів (із недавніх — «Кіборги» і «Міф»), конференції, видання журналів українською про Україну (наприклад, «Український журнал» для українців) та чеською про Східну Європу (наприклад, Navýchod для чехів, де редактори-українці також намагаються доносити нашим сусідам інформацію про те, що відбувається сьогодні на наших теренах). І якщо був час, коли від Української держави вимагали, щоб вона принаймні не заважала, то тепер усе ж таки очікують від неї підтримки. Слід віддати належне, чимало робить Посольство України в Чеській Республіці. Надзвичайний і Повноважний Посол України в Чехії Євген Перебийніс доклав чимало зусиль не тільки до того, щоб Україна була представлена на книжковому ярмарку в Празі, він надає підтримку різноманітним культурним ініціативам українців у Чехії.

 

Читайте також: Магія книжки. Магія міста. Магія життя

 

Проте для української книжки слід шукати шляхів усім разом, посольства не вистачить на все. І якщо держава розуміє, що її книжки — це річ і політична, то має долучатися до їх представлення не лише через МЗС, а й через Мінкульт, зокрема в особі Українського інституту книги. Так, нам потрібно передусім створювати умови для наповнення ринку всередині, модернізувати бібліотеки, щоб українські читачі могли тримати в руках українську книжку, але паралельно слід представляти її й за кордоном. По-перше, щоб стимулювати власну діаспору до підтримання української ідентичності, по-друге, тому, що книжка є знаком культурної спроможності країни для інших.

 

 

Чи є правдою, що наша участь у цьогорічній Празі відбулася тому, що з’явивсь Український інститут книги? Так. Але це тільки частина правди. Іншою частиною є те, що зроблене цьогоріч у Празі стало можливим завдяки тому, що в кількох ентузіасток, які працюють у цій інституції, плюс у доброї частини видавців було уявлення, що, зокрема, в цих речах і полягає місія УІКу, попри відсутність умов, попри брак в Інституті фінансів саме на такі завдання.

 

У Празі ми прощалися з організаторами ярмарку, з представниками посольства, з українськими видавцями, думаючи про те, що офіційна участь України у «Світі книги» не має бути першою й останньою, що наступного року також потрібен стенд, також необхідні заходи. Такі стенди й культурні програми повинні бути не тільки у Франкфурті й не тільки у Празі. Вони потрібні у Варшаві, Белграді, Бухаресті, Софії, Парижі (спасибі цьогорічним зусиллям Ірени Карпи та Ірини Дмитришин!), Вільнюсі (спасибі Форуму видавців!), Лондоні, Лейпцигу, Абу-Дабі, Пекіні. А головне — вони мають відбуватися регулярно, бо тільки системність здатна спричинитися до змін, зокрема у сприйнятті України на міжнародному рівні. Ми почали з Праги — і показали позитивний приклад. Треба бути готовими до того, що в інших містах і країнах умови не будуть такими тепличними. Можна припустити, що організатори не будуть такими лояльними, посольства — такими зацікавленими, україністи — такими численними й сильними, а волонтери — такими активними. Але це не причина припиняти цю діяльність, слід аналізувати слабкі місця й працювати далі.

 

Ось-ось має бути змінено порядок використання коштів Інститутом книги (його затверджує Кабінет Міністрів). Важливо, щоб участь у заходах такого рівня не була надалі справою окремих ентузіасток, «волонтерок на державних посадах», від присутності яких у структурі залежить, бути чи не бути Україні на закордонних ярмарках. Це має стати одним з обов’язкових завдань УІКу. Та все одно людський фактор завжди відіграватиме свою роль. 

 

Наскільки якісно, дієво, політично правильно виконуватиметься це завдання, залежить від того, наскільки глибоко розумітимуть проблему керівники Інституту різних рівнів та інші працівники, наскільки активною в цьому питанні буде книжкова спільнота.