Арсеній Сітніков

Національна гра в імітацію

12 Квітня 2018
Не люблю порівнювати ситуацію в Україні в різних аспектах з іншими країнами, а особливо зі США. Там своя специфіка, а в нас свій шлях, який ніяк не може бути ідентичним якомусь іншому. Але, щоб звернути увагу на власні проблеми, зрозуміти, що вони є, приклад когось ззовні може бути досить корисним.

Не можу перестати цікавитися шкільною темою (думаю, що чималу роль відіграє школа у формуванні особистості), незважаючи на те що все далі віддаляюся від того періоду життя. В українському публічному просторі дедалі більше говорять про булінг, до речі, дуже-таки американське явище, бо говорити вголос про цю проблему почали саме там. Утиски, висміювання та фізичні розправи існували й у нас, але нарешті про це заговорили як про проблему. На жаль, як завжди, тільки після трагічних інцидентів. Це потроху відкриває завісу зі всього, що входить у поняття «процес здобуття середньої освіти в Україні», який довгі роки перебував у вакуумі між «відправив зранку» та «перевірив домашні завдання ввечері». Крок за кроком щось змінюємо, але на це, звісно, потрібен час.

 

Читайте також: Виростити президента

 

Спостерігаючи за потужним рухом школярів проти вільного володіння зброєю в США, зрозумів, що є ще в чому подивитися на приклад, аби знайти глобальніші проблеми. Річ тут не в конкретних протестах. Зрозуміло: то відбувається на дитячих емоціях після трагедії й навряд чи матиме серйозні результати та далеко не всі залучені в процес. Сам факт шкільного протесту, ба більше, просто будь-яке вираження невдоволення через загрозу своїм правам мене справді дивує. На жаль, не можу поки що уявити таке в українських школах. Український школяр, найімовірніше, вибере просто промовчати про несправедливість, порушення його прав або висловить невдоволення лише серед свого оточення. І це лякає, бо після навчання така звичка залишається в багатьох людей ще дуже довго. Це як привчити людину з дитинства терпіти біль та не звертатися до лікаря.

 

Читайте також: Чому не модно говорити про війну

 

Як це має працювати? Мені здається, що в такому питанні повинен допомагати механізм шкільного самоврядування чи інших учнівських організацій. Слід визнати, що більшість завжди пасивна, хоч би про яку країну ми казали, і це абсолютно нормально. Але достатньо активної меншості, щоб запускати важкий механізм суспільних процесів. Проблеми із цим співвідношенням у нас немає: справді, більшості школярів не надто цікавить щось окрім своїх дуже вузьких особистих інтересів, а на противагу маємо меншість хоч якось активних. І тут уже стикаємося з проблемою, бо шкільна система дуже вміло виокремлює цей невеликий відсоток небайдужих учнів, щоб залучити їх у свою масштабну гру в імітацію діяльності. Зазвичай в українських школах все існує: і посади, і збори самоврядування, і організовані заходи. Але це, як правило, робиться більше на папері, ніж у житті. Ні, у реальності теж щось відбувається, аби зробити постановочне фото, яке необхідно прикріпити до звіту. Дітей привчають до того, що вся їхня активність має бути продиктована черговим звітом та відміткою «зроблено» в якихось планах. Імітація діяльності не те що не засуджується, вона процвітає.

 

Читайте також: Стереотипи

 

Не складно здогадатися, що робитимуть такі учні згодом, обійнявши, наприклад, державні посади. Це не про те, що всі проблеми в державі лише через архаїчність шкільної системи. Але одинадцять чи, може, дванадцять років люди, що мають стати далі частиною нового та свідомого суспільства, проводять саме там. Тому ситуація, коли висловлення думки, незадоволення на своєму, шкільному рівні є чимось малоймовірним, справді лякає. Бо наївно вважати, що після завершення навчання більшість переборе нав’язані звички й уже не боятиметься говорити вголос про несправедливість. І це не про протести, вони взагалі необов’язкові. Думаю, коли українські учні вільно висловлюватимуть власні думки хоча б у шкільних творах, а не писатимуть їх «так, як потрібно», ми наблизимося хоч трохи до руйнування занадто масштабної національної гри в імітацію.

Новини RedTram

Loading...