Тарас Лютий

Тоталітаризм: мезальянс еліт і натовпу

27 Грудня 2017
Хоча це може звучати дещо неправдоподібно, та, очевидно, ні для кого не є великою таємницею, що тоталітарні режими, допоки при кормилі трималися їхні вожді, вкорінювалися міцно й надовго за суттєвої підтримки мас.

 Зокрема, прихід до влади Гітлера видавався цілком закономірним, адже за нього проголосувала більшість людей. Принагідно можна пригадати й радянські «вибори без вибору». Тобто згадані політичні режими завжди відчували колосальну довіру мас. Але чому так ставалося? Ганна Арендт запропонувала досить влучну версію відповіді.

Річ у тім, що тоталітарні формування всякчас налаштовувалися організовувати саме маси й аж ніяк не класи чи верстви. Бо без їх підтримки вони залишилися б украй кволими й приреченими на забуття. Втім, як їм вдалося об’єднати ті маси? Адже тут замало тільки гуртової зацікавленості. Коли йдеться про маси, маються на увазі люди, які не лише через свою непомірну чисельність, а й через виняткову байдужість важко єднаються на засадах спільних інтересів.

Нацистські чи комуністичні рухи злютовували своїх членів, вишукуючи їх серед відверто знеохочених людей. Звісно, не геть-чисто індиферентних, а радше таких індивідів, які раніше не розкривалися в політичному житті. Тому успіх тоталітаризму серед мас мав відбутися за вирішальної умови: народ не повинен брати активну участь в управлінні, натомість покликаний виконувати розпорядження. Відтак байдужі фактично не відіграють суттєвої ролі в політиці. Неспроста філософ Алєксандр Пятіґорскій якось зауважив: жахливий сталінський терор набув такої сили лише тому, що в якомусь сенсі люди були готові до того, щоб їх убивали, і вони робили це разом зі своїми катами.

Читайте також: Двосвіття Гоголя

Правду кажучи, за своїми психологічними налаштуваннями тоталітарні лідери не набагато відрізнялися від провідників натовпу. Маси, так само як і юрмища, мали виразну спільну характеристику: вони перебували поза нормальним політичним представництвом. До того ж не успадковували моральних, чи то пак життєвих, настанов панівного класу. Бо поведінка масової людини зумовлювалася не так певним класом, як впливами та переконаннями, які за умовчанням поділяли всі представники суспільства рівною мірою.

успіх тоталітаризму серед мас мав відбутися за вирішальної умови: народ не повинен брати активну участь в управлінні, натомість покликаний виконувати розпорядження. Відтак байдужі фактично не відіграють суттєвої ролі в політиці

Мало не всі теоретики масової поведінки людини любили популяризувати переконання, що, мовляв, диктатура та демократія надзвичайно подібні. Тобто правління юрби значною мірою нагадує самоправство. Однак маси не повставали внаслідок поширення ідеї рівності, освіти чи, навпаки, зниження стандартів або змісту культури. З’ясувалося, що навіть людей культури можуть принаджувати масові рухи. Хоч як дивно, процесу масовізації передували соціальна атомізація та гранична індивідуалізація. Тому маси піднімалися саме в атомізованих суспільствах. Тож визначальним атрибутом людини маси необхідно вважати не брутальну відсталість, а ізольованість від суспільних відносин.

Революційний переворот у Росії переміг вельми легко тільки тому, що відбувся в країні з деспотичною централізованою чиновницькою владою, яка заправляла неструктурованою масою. Надалі радянський уряд випрацював чіткі механізми того, як ці маси упорядити. Так, у 1938 році було введено трудові книжки, на підставі чого чимала кількість людей мала примусом працювати. З’явилася навіть кримінальна стаття за ледарство. Запроваджено також внутрішній паспорт, яким контролювалося будь-яке переміщення людей. Таким чином, усіх їх належало взяти на облік. Відтак доводилося не умови створювати для самоорганізації спільнот, а формувати атомізоване суспільство, де будь-хто існував окремо, хоча й у гігантському колективі. Поступ тоталітарних систем відбувся саме завдяки масовій організації атомізованих, себто розрізнених, індивідів.
Схожа ситуація була й із провідниками тоталітарних режимів. Вони не виростали з низів. Ці люди були відразу підготовлені до того, щоб заправляти масами.

Читайте також: Мій Чужий

Вони мали в собі питомі ознаки юрби. А те, що їхня політична кар’єра перед тим була не надто вдалою, ставало, навпаки, доволі повабним чинником для мас. Настирливі ментори начебто персоніфікували волю й долю мас, їхнє бажання пожертвувати собою заради чогось загального. У такому самозреченні масової людини реалізуються потяг до анонімності та жадоба існувати як поодинокий гвинтик.

Ще одна цікава особливість: активність тоталітарних рухів полягала й у тому, що вони не раз вдавалися до терору. Цей момент був однаково захопливим що для інтелектуальної еліти, що для натовпу. І тим, і тим доконче кортіло прорватися в історію. До того ж парадоксальним чином еліти були задоволені тим, що маси їх сприймали як рівних собі. Приміром, у «Трьохрошовій опері» Брехта гангстери зображувалися як абсолютно респектабельні ділки. А в «Дрібничці для погрому» Селіна прозвучав відвертий натяк винищити всіх євреїв. Андре Жид із якогось дива висловив захоплення цим твором і простосердою прямотою автора. Отже, еліти разом із юрбою в якийсь момент перетворилися на спільників, передвіщаючи масові умонастрої.

Що ж, спільними для юрби й еліти стали сподівання, що вони, будучи непричетними до казенних структур або рамок класового суспільства, неодмінно перетворяться на виразників ключових настроїв часу. Ось така зухвалість і допровадила до того, що ці люди згодом відчули в собі здатність бодай і до більших злочинів, аніж рядові злочинці. 

Новини RedTram

Loading...