Олена Максименко

«Кіборги» - початок нового епосу

9 Грудня 2017
Створити потужну картину про події, що ще тривають, та очевидці якої ще живі – це більш, ніж круто. Крутішим за це видається хіба той факт, що на фільм «Кіборги» збираються аншлаги. Це означає, в першу чергу, що більшості глядачів ця тема таки не байдужа, всупереч песимістичним переконанням деяких вояків і волонтерів. А по-друге, п’ять гривень від вартості кожного квитка через фонд «Повернись живим» йтимуть на підтримку родин загиблих у ДАПі в рамках програми #ЯНебайдужий.

Серед трьох картин, знятих режисером кримськотатарського походження Ахтемом Сеїтаблаєвим за останні роки, ця, певно, найпотужніша. Певним чином саме тому, що торкається тих процесів, очевидцями чи учасниками яких є всі глядачі. Та й зростання самого режисера очевидне: якщо «Хайтарма» ні-ні, та й грішила місцями пафосністю; «Чужа молитва» - так, подекуди викликала сльози; то на «Кіборгах» - соромно зізнатися, але кілька разів доводилось рефлекторно пригинатися під час «прильотів». Ефекту присутності, так би мовити, досягнуто. До слова, усі три згадані картини зняті за реальними подіями.

Слід зауважити, що тема Донецького аеропорту уже піднімалася в українському кінематографі – так, у лютому 2015 року вийшла документальна картина Леоніда Кантера та Івана Яснія «Добровольці Божої чоти». Сеїтаблаєву вдалося продовжити тему та розкрити її з абсолютно іншого ракурсу. Імовірно, до цієї теми ще звертатимуться неодноразово, вона дасть поштовх для розвитку нового епосу у різних напрямках й культурних площинах; але станом на зараз видається, що в кіно ДАП представлений успішніше, аніж у літературі («Аеропорт» Сергія Лойка викликає здебільшого критичні відгуки серед бійців).

В основі сюжету – десять днів оборони аеропорту групою з шести осіб (на початку бійців семеро, але перший юнак-новобранець «Марс» не витримує напруги, та його забирають із серцевим нападом), десять днів на межі життя й смерті, і намагань уникнути останньої. Різні характери, різні шляхи до аеропорту. Люди, котрі поза війною навряд перетнулися б, та ще менш імовірно мали би про що говорити. Юнак-музикант «Мажор» із «непростої родини» (що переконана в тому, що хлопець ховається у Відні від повістки на міжнародному музичному конкурсі); «Субота», котрому для того, щоб бути тут, достатньо вірності присязі; «Псіх» - інтелігентний і віруючий медик, що спершу не визнавав ідей Майдану; «Гід», котрий побував у полоні терористів та має вкрите шрамами тіло; «Старий», котрий не міг лишатися вдома, коли на фронт втік його син; що мріє спробувати справжній віскі («Це ж такого самого кольору, як коньяк?» - перепитує «Старий», при нагоді «віджавши» відповідну пляшку у шафі колишньої барної стійки аеропорту); та зрештою «Серпень», націоналіст і вчитель історії, котрий боїться, що Україна опиниться в руках «толерастів» і розчиниться, стерши кордони з Європою.  

Читайте також: Андрій Тапольський: Важливо не бути слабкою країною

Тут є все, що буває на війні: «екшн» для любителів «двіжу»; емоційна напруга; фронтовий гумор («Пісяєш, коли сциш?»); філософські дискусії людей із абсолютно різних світів; полеміка (що, часом, переходить у конфлікт) стосовно минулого й майбутнього України, стосовно добровольців і мобілізованих, стосовно мовного питання тощо. «Ви просрали ці 23 роки, вам країна була дана без бою!» - кричить молодий «Мажор» командирові групи «Серпню», апелюючи до старшого покоління загалом. «Вертайся на Піски. І вивчи історію!» - говорить йому той.

Образ ворога не абстрактний – з ним ведуть перемовини під час обміну полоненими; з ними (полоненими) спілкуються під час допитів. Один із героїв наголошує – проти нас воюють не самі лише росіяни й чеченці; проти нас також воюють й місцеві. Як і наших бійців командир групи запитує про мотивацію перебування тут, так само про неї запитують противника. Один із росіян запевняє, що їх сюди кинули, й вони не знали, куди й для чого їх везуть. Місцеві ж поводяться нарвано та провокують. «Прістрєлі і от**ісь!» - говорить один із них, поранений, спокійним, дуже втомленим голосом. Каже, що воював «за страну, которую ви развалілі» - себто, за СРСР.

Кожен, хто був на фронті, впізнає у фільмі бодай щось своє: бійці з аналогічними позивними, характерами чи долями; подібні ситуації; подібні суперечки; подібні елементи побуту. Режисер не робив акценту на підрозділах і бригадах, образи у картині радше збірні. Проте, 79-та бригада таки звучить, натомість «ДУК» - бійці якого, вочевидь, маються на увазі, жодним чином не позначені, хіба у фінальних сценах на мить крупним планом у розфокусі промайнув характерний шеврон.

Читайте також: Мартін Брест про передумови перемоги

Більшість членів знімальної групи не була на фронті, проте, завдяки консультантам, зуміли вжитися в тему. Серед консультантів – реальні учасники війни, дехто з них – боїв за летовище: Кирило Недря «Доцент», кандидат історичних наук, доцент Дніпровського держуніверситету внутрішніх справ, політолог (79-та бригада), відтепер тренер Національної поліції; Андрій Шараскін «Богема» - актор і товариш одного з виконваців ролей у картині; був командиром бойової роти в лавах ДУК, фігурує у згаданих вище «Добровольцях»; Євгеній Жуков «Маршал» – начальник Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (79-та бригада); Євгеній Межевікін «Адам», народжений в Росії, майор ЗСУ (93-тя бригада), Герой України; Олександр Трепак «Редут», командир 3-го окремого полку спеціального призначення ССО; певний час керував обороною ДАПу та відбиттям спроб штурму. Військовий фотограф та (на той час) доброволець батальйону «Азов» Олесь Кромпляс також допомагав при зйомках, зокрема, за власними фото з летовища, відтворював написи на стінах.

Імовірно, висока оцінка «Кіборгів» саме учасниками війни – це найцінніше, найбільше визнання, можливе для такої картини. Адже бійці чекали на фільм із нетерпінням та певною недовірою. Один із учасників боїв за летовище, одесит за походженням, що несе зараз варту під Авдіївкою, напередодні показу признався, що дуже боїться, що всі герої картини будуть україномовними, мовляв, це ж було не так, російськомовних патріотів там було чимало. Проте мовне розмаїття показане цілком достовірно. Приміром, досконала літературна українська «Мажора» «викривається» «Серпнем» ще на початку картини: «Ти давно українською говориш?.. Що, перейшов, як припекло?..»

Навіть тактичні «огріхи», на які нарікають критики – скажімо, коли захисники ДАПу ведуть вогонь по ворожих танках із автоматів – сприймаються органічно й природньо. Адже на війні, особливо на її початку, так само трапляються помилки і «ляпи», які, якщо пощастить вижити, потім довго згадують із жахом і жартами. Так само, як і деякі миті пафосу («Капець, які ви круті! Ви напевно не люди, а кіборги!»), що видаються дещо непереконливими і «ріжуть вухо», проте водночас їм віриш: у передчутті загибелі люди поводяться вкрай по-різному і часом несподівано. У когось стається серцевий напад. Когось нестримно тягне в туалет. А когось пробиває на патетику. А когось – на молитву. Це все однаково реально і нормально. І має право бути. 

Читайте також: Юрій Береза: «Я бачу один шлях — зміцнення армії та мілітаризація суспільства»

У фільмі гармонійне все: і операторська робота Юрія Короля, і сценарій Наталії Ворожбит, котра довго і прискіпливо збирала реальні історії бійців; і робота акторів, котрим слід було не лише вжитися в роль ментально, а й навчитися правильно тримати автомат, тактично пересуватися тощо; і «Гуцулка Ксеня», що стала лейтмотивом картини і певно, в найближчому майбутньому сприйматиметься українцями майже як «Плине кача по тисині».

Картина «Кіборги» багатогранна. Вона болить і відгукується тим, хто «в темі»; водночас вона може сприйматися цілком абстраговано від нашої історії – це якісний, добротний і гідний «екшн», адже тема війни – вона вічна і значно ширша за наші сьогоднішні реалії. Відтак хочеться вірити, що «Кіборги» успішно гастролюватимуть світом, виконуючи також медійну місію – розповідатимуть за кордоном про українсько-російську війну.     

Новини RedTram

Loading...