Едвард Лукас

MI6 визнає російську загрозу

9 Грудня 2017
Після 25 років самозаспокоєння Британія визнає Росію пріоритетною міжнародною проблемою. На містку корабля Вайтхолл (назва урядового кварталу в Лондоні. — Ред.) капітан береться за штурвал. Кочегари закидають вугілля в пічки, а мореплавці намагаються відшукати закинуті мапи й графіки.

Цей новий настрій (паніка та рішучість) відображений у промові, яку нещодавно виголосив у штаб-квартирі НАТО «один високопосадовець», як скромно повідомила влада. В аудиторії багато хто впізнав у ньому очільника Служби зовнішньої розвідки Великої Британії (MI6) Алекса Янґера. Він сказав послам НАТО, що Кремль уособлює сучасні загрози, які постають перед британцями та їхніми союзниками. Росія домагається розколу на Заході, сіючи сумніви та непевність. Усталені межі — між словами й діями, між віртуальним і реальним світами, між внутрішніми й зовнішніми загрозами, між миром і війною — розмиті. Зок­рема, перевернулася з ніг на голову колишня модель конфліктів: раніше війни велися на 80% силовими й на 20% інформаційними засобами. Тепер навпаки. Доповідач нарікав на «відчуття безкарності» в Кремлі, культивоване небажанням Заходу реагувати на російські провокації.

Це урок останніх 25 років. Початок 1990-х, коли Росія приймала світові норми, що усталилися після холодної війни, був періодом лицемірства, коли вона вдавала, ніби дотримує міжнародних угод, хоча насправді підривала й порушувала їх. Упевнена у своїх силах (завдяки високим цінам на нафту та жорсткому контролю Путіна над політичною системою), Росія зрештою стала відверто нехтувати правилами, кидаючи виклик установленій після 1991-го системі безпеки та втручаючись у справи сусідів.

Читайте також: Свобода тоталітаризму

Великій Британії й Заходу загалом зручніше було обурюватися, ніж діяти реально. Тому не дивно, що Росія вирішила, що може втручатися навіть у внутрішні справи великих країн Заходу.

Лише на початку цього року Рада національної безпеки Великої Британії спромоглася назвати РФ загрозою першого рівня (одна категорія з кібератаками й тероризмом. В оцінці ризиків 2010-го, наприклад, Росія не згадувалася). Минуло півроку, і зрушення переросли в стратегію, що передбачає посилення військового реагування вдома та в Східній Європі, протидію пропаганді Кремля «стратегічними комунікаціями», обмеження російських підступів на Балканах, захист комп’ютерних мереж від кіберзброї росіян, ускладнення життя російській еліті, підтримку України.

Лише на початку цього року Рада національної безпеки Великої Британії спромоглася назвати Росію загрозою першого рівня, а це одна категорія з кібератаками й тероризмом. В оцінці ризиків 2010-го, наприклад, Росія не згадувалася

Добре, що депутати приділяють увагу проблемі. Комітет із питань цифрової індустрії, культури, мас-медіа та спорту Палати представників розпочав розслідування дезінформаційних атак Росії. Докладатиме зусиль і парламентський Комітет із питань розвідки та безпеки, що запрацював після п’ятимісячного безладу, спричиненого виборами.

Але ставити запитання не те саме, що давати відповіді. Список бажань — це не стратегія. Коли хочеш чогось досягти, засоби не з’являються автоматично. Від 1991 року Велика Британія розгубила весь потенціал протидії Росії. У пріоритеті були торгівля та інвестиції, а також пошук союзників у боротьбі зі злочинністю й тероризмом. Від людей, які застерігали про вплив російських грошей на нашу фінансову систему або сумнівалися в щирості російських пропозицій щодо співпраці, здебільшого відмахувалися. Ті, хто це робив, досі переважно не визнають російської загрози.
Як наслідок — нас постійно заскакують зненацька, ми не маємо внутрішньої інформації про цілі й плани Росії. У певних московських колах Росію модно називати третім Римом, тобто духовною й геополітичною спадкоємицею Римської та Візантійської імперій. То коли впливові російські сайти називають Велику Британію Карфагеном (натякаючи на знищеність нашої держави), це фігуральний вислів чи щось страшніше? Непогано було б знати, навіщо росіяни нещодавно проводили навчання з цивільної оборони: хотіли помуштрувати власні сили чи Кремль справді вірить, що насувається ядерна війна?

Читайте також: 19 тактик Путіна

Росія, по суті, є слабкою країною. Утім, їй вдається бути сильною там, де це потрібно. Торік Віктор Мадейра, фахівець із російських спецслужб, наголосив у парламенті Великої Британії: сукупні сили всіх британських військових аташе, Королівського корпусу зв’язку, армії, Військово-Морського флоту, повітряної розвідки, органів спостережень, 77-ї Бригади (підрозділ армії, що спеціалізується на інформаційній війні), Центру урядового зв’язку (GCHQ), Секретаріату Кабінету міністрів, військової розвідки, а також усіх британських служб спецпризначення, Королівської морської піхоти й Парашутно-десантного полку становлять одну дванадцяту штату російського ГРУ.

А ще нам бракує політичної волі для виконання заявленого списку бажань. Тема зв’язків Росії з Трампом і впливу на ситуацію з Brexit — табу. Сіті підлабузнюється до En+ Group, яка працює в галузях металургії та енергетики й контролюється Олєґом Дєріпаскою, адже є перспектива її виходу на Лондонську біржу. Залучений капітал (близько £1 млрд) компанія спрямує на відшкодування боргу банку «ВТБ». Той користується вигідними зв’язками, але зазнав удару через західні санкції після анексії Криму. Британський уряд жодним словом не критикує таку поведінку.
Вайтхолл, може, і налаштований на новий курс. Але навіть незначна негода здатна виявити його непридатність до плавання.

Новини RedTram

Loading...