Максим Віхров

Краще, ніж полова

21 Листопада 2017
До клубу країн, в яких немає проблеми голоду, Україна долучилась вже досить давно. Не те щоб у нас зникла бідність, але навіть злидарям є, чим напхати живота. Попит породжує пропозицію, а маркетологи ще й бавлять знижками, так що прогодуватись можна навіть на середню пенсію. Але що саме їдять бідні?

Задавшись цим питанням, я не став лізти в Google, а пішов до того-самого-супермаркету і скупився продуктами з найдешевшого (чи то пак «економного») сегменту. Вермішель, сосиски, сир, чай, печиво – словом, стандартний набір для вечері. В тому, що вермішель миттєво злипнеться, я не сумнівався – на те вона і «залипуха», щоб злипатись. А от сосиски мали дещо несподівані властивості. Після кількох хвилин варки вода набувала ніжно-рожевого кольору, а самі сосиски – такої консистенції, що їх можна було мазати на хліб. І хоча продукт було позначено, як «м’ясомісткий», вловити смак м’яса мені не вдалося. Сир – себто «сирний продукт» - виявився ще більш загадковим. Білого кольору, позбавлений запаху і смаку, з щільною тугою консистенцією він радше нагадував якусь високотехнологічну гуму, аніж щось їстівне. Зате «печиво цукрове» виявилося тим, чим заявлено – цукровим печивом as is, а чай – байховий гранульований, гатунок другий – всього-навсього відгонив чимось гнилувато-прілим. Але все це коштувало надто дешево, щоб бути незадоволеним.

Читайте також: Між революцією та популізмом

В наступні дні я продовжив свої експерименти. Продукти молковмісні, гречка з камінцями, цукерки категорії «на гробки на цвинтарі назбирав» - світ продуктів «економного» сегменту виявився захоплюючим і повним несподіванок, ніби серіал «Свати» в інтерпретації Лінча. Але через півтора тижні у надрах мого організму почалась акція гастроентерологічної непокори і експеримент довелося припинити. Однак, для мільйонів українців такі «експерименти» тривають все життя і одному Богові відомо, у що їм це обходиться. Цілком імовірно, що організм виставляє їм рахунок не лише у сантиметрах жиру на філейних частинах, але і у роках повноцінного життя. З їжею не пожартуєш: як свідчить медична статистика, кожен п’ятий мешканець світу помирає від хвороб, пов’язаних з неправильним харчуванням. Але здорове харчування – це, трясця, дорого! Веганство, сироїдство та інші екзотичні вірування винесем за дужки, де пітьма і скрегіт зубів – це забавки для гастроінтелектуалів. Але ж і звичайний раціон, повноцінний і достатньо різноманітний, обходить значно дорожче отих 3 тисяч, що їх витрачає на харчі пересічне українське домогосподарство. Особливо, якщо у тому домогосподарстві завівся хтось із хронічною хворобою і мусить сидіти на якійсь дієті. Та що хворі – тут і здоровим ВООЗ приписує щодня їсти по півкіла фруктів та овочів (наша улюблена картопля не рахується), а жири мають складати не більше 30% енергетичної цінності раціону – лавіюй, як хочеш.

На старих карикатурах бідних малювали худими, а багатих – пузатими не дарма. Колись бідність справді означала, що ти хронічно недоїдатимеш, а багатство – що їстимеш досхочу і навіть трохи більше. Але по змісту раціон бідних і заможних відрізнявся мало, хіба що останні регулярно їли м’ясо і могли дозволити собі якісь смаколики. Тепер їхні світи розділилися. Поки біднота напихається м’ясомістким мотлохом і запиває продуктом соковмісним, забезпечені заїдають «органіку» (себто натуральну їжу) свіжими фруктами. Від бідняцької дієти колись худли, а тепер запливають жиром, але навряд чи менше хворіють. Бо неякісне харчування – це не лише стрьомний запах і смак, але і недоотримані вітаміни, мінерали, амінокислоти і оте все, без чого організм працює на знижених обертах. У 20 років це дрібниця, у 30 – деякі проблеми, а після 40 – різке падіння працездатності, занепад сил і марш-кидок до передчасного старіння. Тимасом «буржуї» наймають толкових дієтологів, не вилазять зі спортзалів і у свої 60 виглядають на 40. Звісно, це стосується не всіх. І звісно, що справа не лише у харчуванні, але і в ньому також.

Читайте також: Реформа медичної відповідальності

У роковини Голодомору такі розмови можуть видаватися блюзнірськими: колись наші прабаби полову їли, а йому, бач, вермішель не така. Що ж, правда ваша: навіть найбільш огидні субпродукти – це справді краще, ніж нічого. Але блюзнірство полягає якраз в тому, щоб оцінювати якість свого життя за принципом «краще, ніж полова». Комуністи для того і змусили наших прабабів їсти полову, щоб на три покоління вперед відучити українців хотіти чогось більшого, ніж мінімальне фізичне виживання. Потім була війна і ще один Голодомор, після яких люди сприймали одвічний радянський дефіцит, як незручність, але не як катастрофу. Забери у людини все, а потім трохи дай – і вона буде задоволена. Цим принципом скористалися і російські окупанти на Донбасі. Ті, хто пережив жахливе літо 2014-го у Луганську, сприймають окупаційну дійсність вже інакше, ніж сторонні спостерігачі. Після кількох місяців під обстрілами, без світла і води, «ЛНРівська» бідність і безправ’я не здаються аж такими нестерпними. Бо «тепер хоч не стріляють». Бо «краще, ніж полова». Вирватись з цієї ментальної пастки – значить повалити ще одного «леніна» у своїй голові. Розв’язання проблеми починається з її усвідомлення.

 

Новини RedTram

Loading...