Дмитро Крапивенко

Порохова діжка

28 Вересня 2017
Те, що фронт повсюди, не метафора. Однієї ночі гучні вибухи розбудили мешканців Вінниці та передмість: пожежа на артилерійських складах.

 Коли снаряди рвалися спочатку у Сватовому, потім у Балаклії, самозаспокоєння ще спрацьовувало: ну це ж східні регіони, нехай і не надто наближені до фронту. Але ми й у мирні часи мали прецеденти: Лозова, Новобогданівка… Хто скаже, де може вибухнути завтра? Куди пробереться ворожий диверсант, а де смертоносне залізо «прокинеться» від недбальства чи «утилізації» задля прикриття незаконної торгівлі боєприпасами? 

Відповіді на ці запитання мали б дати компетентні силові органи, їх не бракує. Однак навіть оперативні заяви «уповноважених зі зв’язків із громадськістю» навряд чи здатні переконати більшість населення, що безпека в нас на належному рівні. Гірка іронія полягає в тому, що вибухи під Вінницею сталися саме під час проведення в області антитерористичних навчань, тобто в момент, коли відповідні відомства в регіоні мали б перебувати в підвищеній готовності. Схильні до конспірології «експерти» акцентують, що пожежа трапилася в день народження президента, на його малій батьківщині, й це, мовляв, не випадково. Але суть в іншому: силові відомства за три роки війни й реформ не стали повноцінними гарантами безпеки.

Зазирнути за генеральські звіти про армію, поліцію, спецслужби (потрібне підкреслити) нового типу не так уже й просто. Секретність у цій сфері є необхідною, в умовах війни й поготів, тому чимало інформації не підлягає розголошенню, тому будь-яка спроба оцінити характер і якість реформ у силових відомствах завжди матиме одну ваду — брак вичерпних офіційних даних. Якщо уявити собі трансформацію силових відомств як масштабні будівельні роботи, то за завісами й риштуванням буває важко розібрати, що ж насправді відбувається: косметичний ремонт, реконструкція, реставрація чи консервація об’єкта.

якщо й надалі грати в бюрократичний пінг-понг і хизуватися новими одностроями, то реванш неминучий, причому руками силовиків, серед яких не бракує тих, хто  зараз своє перебування під присягою сприймає як момент, який треба «пересидіти до кращих часів»

Після «фасаду» реформ у МВС — запровадження патрульної поліції — відомство не може похвалитися серйозним оновленням, чимало старих кадрів оскаржили результати атестації, не бракує навіть одіозних беркутівців, що знайшли своє місце в Національній поліції. У колі активістів, які попервах були залучені до атестаційних комісій, побутує думка, що для повноцінного перезапуску правоохоронних органів потрібні новий, менш формалізований та ефективніший відбір кадрів. Міцно тримається за свої повноваження й привілеї прокуратура, яка не хоче поступатися НАБУ та іншим новоствореним органам. І тут позиції старої гвардії чи не сильніші, ніж у МВС. Генпрокурор Юрій Луценко працює у звичному йому режимі ток-шоу, а на місцях прокурори нерідко трудяться так, ніби революції й не було: справа одеських антимайданівців, яких звільнив з-під варти суд Чорноморська (див. Тиждень, № 38/2017), — яскраве свідчення того, як сторона обвинувачення може бути максимально непереконливою, коли не надто зацікавлена в розкритті резонансного злочину.

Як свідчать дані, які надало Тижню Міністерство оборони, більшість стратегічних завдань «Оборонного бюлетеня» (програмного документа, що регламентує реформи в оборонному відомстві. — Ред.) має статус «виконується». Оптимісти бачать принципово нову армію у 2020-му, песимісти — кадровий недокомплект, совкові звички генералітету й стару радянську техніку, яку не можна безкінечно ремонтувати та модернізувати. Сьогодні українське військо побудоване до потреб нинішньої позиційної війни, однак російська загроза є масштабнішою, ніж сотні кілометрів фронту на Донбасі, і відповіді на більші виклики нам ще потрібно шукати, передовсім у сенсі матеріально-технічного забезпечення, нових зразків озброєнь. До війська, що вповні відповідає загрозам ХХІ століття, нам ще пройти чималий шлях. 

Чиатйте також: Позаду Вінниця. Доки палатимуть склади?

Говорити про СБУ як найбільш закрите силове відомство найважче, і не лише через секретність. Спецслужба навіть «косметичного ремонту» демонструвати не бажає. Часом оприлюднить дані про свої по-справжньому успішні операції, як-от викриття і знешкодження організаторів «Бесарабської Народної Республіки» на Одещині. Але про оновлення і зміни воліє мовчати, її співробітники навіть ігнорують обов’язкове для всіх держслужбовців е-декларування, тим часом як за відомством донині тягнеться довгий слід порушень і зловживань, пов’язаних передовсім із незаконним тиском на бізнес. Тоді як на головному горизонті діяльності СБУ, — запобігання диверсіям ворожої агентури, — м’яко кажучи, не безхмарно.

Сьогодні в Україні немає сфери життя, де реформи бодай не задекларовані. Однак у сфері безпеки ціна змін цілком очевидна: якщо й надалі грати в бюрократичний пінг-понг і хизуватися новими одностроями, то реванш неминучий, причому руками силовиків, серед яких не бракує тих, хто  зараз своє перебування під присягою сприймає як момент, який треба «пересидіти до кращих часів». 

Новини RedTram

Loading...