Тарас Лютий

Чи будемо ми історичним народом?

8 Вересня 2017
«Якось розмовляючи за кордоном про Україну мені випало зіткнутися з неочікуваною для себе думкою. Вочевидь, у розмові не можна було не порушити питання про ситуацію в Криму й на Сході України

 Передбачалося, що співрозмовники будуть іще й однодумцями. Йдеться, певна річ, не про те, що всі доконечно мусять мислити однаково й поділяти в подробицях позиції одне одного. Передовсім хотілося розуміння того, що українці врешті-решт зуміють об’єднатися навколо уявлення, що вони стають, повідаючи мовою Геґеля, «історичним народом».

Та насамперед примірмося встановити, що ж воно означає. У своїх «Лекціях з історії філософії» Геґель закарбовує, що суб’єктом історичного процесу є всесвітньо значущий народ. Не вдаючись надто детально у властиву цьому філософові тезу (зрештою, і не доконче її поділяючи), що історія є маніфестацією Світового духу й рухається до заздалегідь визначеної мети, зауважимо: історичними він називає ті народи, які поспіли заявити про себе на світовій арені, як-от перси, єгиптяни, фінікійці, євреї, китайці, індійці, греки, римляни, аж нарешті в цьому шерегу з’явилися і європейці, зокрема французи з німцями. Волю народу виходити на всесвітній рівень підживлюють непересічні особистості, котрих Геґель іменує «великими людьми» (як-от Александр, Цезар, Наполеон).

Читайте також: Знову про мову

Попри те що народи здебільшого стримітимуть до благополуччя, на прикладі греків можна переконатися, як люди раз по раз домагаються свободи, опікуватися якою, за тим-таки Геґелем, покликана держава. Хоча про те, що Геґель переоцінював роль держави, ми теж пам’ятаємо.Однак те, що я дізнався від співрозмовця, мене неабияк ущемило. Виявляється, українці не повинні жодним чином підкреслювати ні­яких ознак героїзму: ані минулого, ані теперішнього. Якщо й згадувати про це, то виключно в негативному ключі. Не варто їм використовувати й національну символіку, наприклад прапор і герб. Чому? Бо всі ці атрибути буцімто стають недопустимим подразником для… країни-загарбника. У моїй реконструкції все має приблизно такий вигляд: потрібно остаточно скоритися й розчинитися під тиснявою чужоземного нашестя. Нехай навіть нас і захоплять. Не біда. Проте на рівні місцевої влади нічого, мовляв, не зміниться. Усі й надалі житимуть тихим, але спокійним життям. Мушу повідати, що така недалекоглядність ніби не хоче врахувати, що порівняно нещодавно ми вже спекалися чи, краще сказати, і досі позбуваємося радянської імперії, яка зроду не допускала того, щоб хтось десь жив своїм життям.

нова суб’єктність раба, яка поступово накидається Україні, має вдовольнятися діяльністю з підпорядкування без будь-яких пра­гнень. Бо так усім вигідніше

Утім, з’ясувалося й ще дещо. На додачу я дізнався, що Російська імперія відіграла неймовірно конститутивну роль (?!) для України. Чи ж то не за тих часів було створено вирішальні умови, хоча б для навчання в університетах? Загалом усе зводилося до того, що елементарне існування важливіше за свободу у власній державі. Мовляв, не потрібно роздратовувати того, кого у світі й так сприймають за хижака. Він-бо заслуговує на те, щоб домагатися своїх прав. І головне: у нього є свої питомі інтереси в Україні. За цією логікою українцям просто відмовлено в тому, щоби бути історичним народом. А яка ж тоді їм судилася роль? На думку мого співбесідника, роль суб’єкта. Що ж, незлецьки. Та що значить бути суб’єктом? Передовсім брати на себе відповідальність. Себто виявляти зрілість, передбачливість, а в підсумку не збурювати агресії. Адже остання може допровадити до нової світової війни.

Стривайте! А хіба відповідальність — це не обопільний обов’язок усіх? Чи агресор має право бути загарбником, а «суб’єкт» зобов’язаний поступитися своєю свободою тільки тому, що решта не хоче перейматися проблемами інвазії? У чому ж тоді полягає суб’єктивність самовидців цього втручання? Чи вона зводиться лишень до того, аби щоразу виказувати стурбованість?Складається враження, що такому «суб’єктові», яким дехто хоче бачити Україну, судилася своєрідна роль. Роль «раба». Ні-ні, раба не в класичному, сказати б, ще античному розумінні цього поняття, коли було узаконено інститут рабства. Раб там не мав аніякої суб’єктивності. Фактично він був річчю, вів знеособлене існування. Нинішня функція «раба» наділена суб’єктивністю — вправністю свідомо брати на себе відповідальність бути підкореним. Таке собі «рабство свободи». Пояснімо це знову на прикладі того самого Геґеля.

Читайте також: Нема слів

У «Феноменології духа», у розділі про самосвідомість, Геґель удається до опису діалектики «пана та раба». Їх він аналізує як дві полярні форми свідомості, одна з яких непідвладна, адже її сутністю є «буття для себе», друга несамостійна, бо характеризується «буттям для іншого». Утім, дещо драматично взаємини пана — раба трактує Алєксандр Кожéв. Людина у своєму існуванні воліє вискочити з тваринячої природи. Проте в суспільному бутті тільки той чогось гідний, хто виграв у боротьбі за визнання іншими. Той, хто дерзнув і вступив у двобій, стає паном, інший, злякавшись смерті, — рабом. Подолавши інстинкт самозбереження, пан заслуговує місце в соціальному житті, а раб хоча й програв перед ликом небуття, але таки піднявся з тваринного світу, бо знає, що смертний. Спочиваючи в перемозі, пан поставив між собою та природою раба. Пан живе у світі культури, яку витворив своєю працею раб, потроху перетворюючи світ природи. Раб спростовує свою тваринну природу працею, а заразом і наново формує себе. Здобувши впевненість у собі через працю, раб, либонь, знову кине виклик відчуженому від праці панові. Останній, утративши будь-які трудові навички, може й сам потрапити в залежність, ставши рабом, якщо програє в новому протистоянні. От тільки нова суб’єктність раба, яка поступово накидається Україні, має вдовольнятися діяльністю з підпорядкування без будь-яких пра­гнень. Бо так усім вигідніше. Усі квитки на роль історичних народів давно розподілені. Нема чого пхатися чи, не дай Боже, виказувати претензії на свободу. Свобода — лиш усвідомлена необхідність залишатися в тіні, пожертвувати собою заради права іншого бути собою.

То чи будемо ми нарешті історичним народом? 

Новини RedTram

Loading...