Єлизавета Гончарова

Соцмережі замість усіх інституцій

19 Червня 2017
Все більше українців вважають, що публічне обговорення суспільних проблем в соцмережах ефективніше, ніж намагання їх вирішити безпосередньо на місці порушення

Що це - віра в безмежний вплив загального осуду, як раніше, пам’ятаєте - “Мы напишем в Спортлото”? Чи може, відчай після спроб зробити це самотужки через офіційні канали? А може, просто лінощі та ейфорія від легкої можливості карати та дякувати? Скоріш за все, популярність соцмереж вже перейшла межу майданчика для спілкування саме через затребуваність ефективного механізму впливу на різних рівнях суспільства. І, можливо, ми зараз спостерігаємо як соцмережі стають замінником багатьох соціальних інституцій.

Нещодавно хотіла заплатити за новий закордонний паспорт в найближчому відділенні Ощадбанку в Бахмуті. Я цю філію не дуже люблю, саме через хамство персоналу, у яких завжди черга. Але поруч з міграційкою- зручно. Зайшла- задуха неймовірна, жодного стільця, стоять шість людей, все похилого віку. Одна жінка каже: “Ось, Швидку викликали - людина без тями впала”. З віконця гаркає (інакше я просто не можу назвати це "культурне звернення") - "У мене скоро обід, не стійте!". Пенсіонери втиснулася в стіну: одна скромно: "Так ми ж уже майже годину стоїмо, невже не приймете до обіду?". Далі неперекладний потік слів про "не залізна". Пенсіонери перешіптуються, одна радить йти в сусідній комерційний банк, якщо потрібні просто платежі. Раптом дикий крик з віконця: "Я зараз взагалі зупиню роботу, якщо ви не замовкніть все!". Вразливі пенсіонери, які, на справді, звикли до такого звернення, затихають і майже сповзають по стінці. Я йду в інший банк, за мною йдуть ще дві жінки. За 10 хвилин в приміщенні з кондиціонером оплачую, чуючи: "На все добре, приходьте ще". Решта стоять в задусі - їм можна отримати свої гроші тільки там, бо щодо деяких громадян України існує монополія обслуговування.

Читайте також: Черги за пільгами для своїх

Так, стосовно цього епізоду я не стала підіймати крик у відділенні: мені було шкода своїх нервів але ще більш - тих бабусь, яких тоді б вже точно не обслужили з гідністю. Я просто написала пост на своїй сторінці, вказавши номер відділення, де побачила цю картину. В коментарях до посту хтось виправдовував робітниць, бо саме до нього так по-хамські там не зверталися (зауважу, декілька разів бачила там таку агресію, кожного разу- на людей похилого віку, мабуть, якась особиста причина), хтось проектував проблему на усі відділення цього банку по всій Україні, хтось намагався пояснити, що через близькість до лінії фронту на робітниць збільшилося навантаження, а кількість штатних одиниць чи зарплатня- ні. Тобто, люди жваво підтримали моє обурення, але ніхто не знав, що робити в подібних випадках. Через день в коментарях представник центрального керівництва банку вибачилась, прокоментувавши, що з цими робітницями проведуть додаткові тренінги. Чи є це результатом? Не знаю, але чомусь мені здається, що це дієвіше, ніж просто накричати, написати в книгу скарг чи піти з заявою до керівництва банку в місті. Якби ще кондиціонер поставили та лавку якусь, щоб сидіти...

Читайте також: Зелене, а не квадратне

Якщо це працює, звісно, з’являться люди, яким це дуже не подобається. З різних військових підрозділів в соцмережі надходять повідомлення про “політінформації”, що проводяться на місцях. Тема: заборона будь-яких постів про проблеми в армії. Про тиск на тих, хто намагається донести ці проблеми до широкого загалу. Бійців карають за прохання привезти ліки ( “в нас все є, то тобі просто не треба”), про проблеми харчування чи організації навчання на полігонах. Так, армія, особливо, в стані війни — це сувора відповідальність, секретність та дисципліна. І не про все треба та можна базікати на усю країну. Плюс — вічні “зрадофіли”, яким завжди все погано, чи просто підлі люди, які таким чином хочуть самоствердитися чи оббрехати. Бо цього і без соцмереж достатньо. Але річ зараз про інше: військові зізнаються, що вдаються до подібних дій, частіш за все, коли усі інші механізми впливу чи зміЧитайни вже випробували. І вони геть не працюють. А дивитися, як через небажання тилових структур та “радянськоголових” керівників, боєздатність армії знижується, вони не хочуть. Особливо ті, хто пройшов три роки пекла, втрачаючи своїх побратимів. Може, замість того, щоб погрожувати та гримати на тих, хто виносить “сміття назовні”, вже треба починати це сміття прибирати, створивши зрозумілу структуру відпрацьовки скарг та пропозицій?

Писати критику забороняють не тільки в армії. Під контроль керівниками вже взяті сторінки держслужбовців та педагогів, лікарів та правозахисників. Мені нещодавно про погрози та попередження сказала навіть... шкільна прибиральниця! Не здивуюсь випадкам звільнення чи штрафів через надмірну активність он-лайн! І це ж не про державну зраду чи надсекретну інформацію йдеться! Все це свідчить, що наше суспільство шукає можливість щось змінювати, а система знов пручається. Єдиним зрозумілим засобом — забороною. Але, на щастя, це все ж складніше, ніж замалювати надпис на паркані. 

Новини RedTram

Loading...