Юрій Макаров

Європейський пендель

15 Червня 2017
Ну хтось залишився все одно незадоволений. Є такі люди, є. Від мене не дочекаєтеся. Безвіз — це перемога, довгоочікувана, але від цього не менш блискуча. Так, я хотів би значно більшого поступу всередині країни. Наша дипломатія, точніше наш головний дипломат, ще точніше — наш найголовніший дипломат, набагато успішніша на зовнішньополітичній ділянці, ніж на фронті внутрішніх реформ, але зміна парадигми щось таки важить у символічному плані.

Саме в символічному, бо це змінює систему координат, а отже, мізки. Цілком погоджуюся з президентом, що ми в такий спосіб порвали з радянським минулим. Мені давно вже нецікаво стежити за російськими подіями, я роблю це радше за службовою необхідністю і щоразу — ні, не обурююся, а радше — дивуюся й гидую. Ось минулого понеділка в центрі Москви зіткнулися два тренди: демонстрація протесту проти чи то Путіна, чи то Мєдвєдєва, чи то руйнування хрущовок, чи то абстрактної корупції. Демонстрація не сказати б, що численна, як на 15-мільйонне місто. І фестиваль реконструкторів, серед яких найпопулярнішим маскарадним костюмом були однострої енкаведистів. І ці два потоки людей не конфліктували, не сперечалися, не було ніяких зіткнень, якщо не враховувати сутичок із поліцією. Причому серед московських омонівців пильні блогери впізнали одну горилу, яка командувала нашим «Беркутом» під час побиття на Євромайдані 30 листопада 2013-го: виявляється, він утік і ось знайшов собі застосування. Ні, прошу замислитися: в країні ГУЛАГу, де все про подвиги НКВД відомо з кінця 80-х років минулого століття, де немає родини, якої не торкнувся б Великий терор, є ті, хто радо асоціює себе з катами, а в решти населення це не викликає жодних емоцій. Ось чому нам необхідні, з одного боку, на північному сході заборона «ВКонтакте», візи, стіна й рів із крокодилами, а з другого — вільний рух.

безвіз, як і асоційоване членство в ЄС, — це  інструмент утримання внутрішніх українських процесів під контролем міжнародної бюрократії, а це найкращий стимул бодай до якихось позитивних перетворень

Тому я й кажу: символічна. Станом на ранок середи кордон з ЄС перетнули за біометричними паспортами аж 4478 українців. Це на хвилі ажіотажу, люди чекали, готувалися, рахували хвилини... 4478. Менше ніж 0,01% населення. Іншими словами, не для кожного з нас це революція. І знову-таки це ще не новий Шенген, не відкритий світ, коли ти можеш бути громадянином Німеччини, а жити в Іспанії, мати болгарський паспорт, а працювати в Лондоні та Сіднеї (конкретні приклади моїх близьких родичів). Зрештою, ті з наших співвітчизників, які справді хотіли в Європу, вже давно розпорошені по ній тонким шаром від Польщі до Португалії. Ні, це саме свобода в чистому вигляді: захотів, зібрав наплічник і вирушив повтикати на Берлін. Або на Бухарест. Просто так. Зараз на це навіть не потрібні шалені гроші: є BlaBlaCar, хостели й сендвічі. Аби було бажання.

А ще, подобається нам це чи ні, безвіз, як і асоційоване членство в ЄС, — це практичний інструмент утримання внутрішніх українських процесів під контролем міжнародної бюрократії, а це найкращий стимул бодай до якихось позитивних перетворень. Так званий План дій щодо лібералізації ЄС візового режиму для України (VLAP) було запущено ще 2010 року, і президент Янукович хвалився в Брюсселі, що виконає його вимоги в першому півріччі 2011-го. Ні, у Європі так не робиться: прискіпливі комісари їздили в Україну як на роботу, власне, це й було їхньою роботою, і перевіряли виконання всіх висунутих Євросоюзом 144-х нудних умов: від інтегрованого управління кордонами (це якраз цілком зрозуміло) і запобігання торгівлі людьми, організованій злочинності (теж зрозуміло) до дотримання прав громадян включно із захистом меншин (саме так, і тепер наші роми або наші геї — загальноєвропейське питання!), економічними свободами й, уявімо собі, реформою су­спільного мовлення.

Читайте також: Світ про безвіз: святкування в Києві та польські фірми у боротьбі за українців

Хтось вередуватиме, що це втручання в наші внутрішні справи, але ЄС — це саме спільнота країн, які свідомо делегували частину свого суверенітету, здобутого дорогою ціною, наддержавним структурам. Хочете в Європу — їжте, і нічого поганого в цьому нема принаймні на нинішньому етапі. Я вже писав і повторюватиму, що європейська бюрократія — ніяк не вінець творіння, а оперативність, і головне, осмисленість заходів брюссельських інститутів подекуди нагадує недоброї пам’яті радянські міністерства. Але на цьому етапі ми маємо практично самі лише переваги без тих витрат у вигляді інтернаціональної тупості, які, зокрема, спровокували частину британців проголосувати за «розлучення».
Доки ми інтегровані в європейські процеси (безвіз, асоціація, зона вільної торгівлі, гіпотетичне НАТО), наші партнери перманентно виконуватимуть функції чарівного пенделя. Без нього найменші реформи загальмують і покриються пилом. Із ним ми ще маємо шанс. Майже примарний, але шанс. Ласкаво просимо до Європи! 

Новини RedTram

Loading...