Антон Санченко

Що тобі сниться, місто Херсоне

2 Червня 2017
А потім мене посадили на пеньок під грибок просто на набережній, дали в руки мікрофон і сказали читати свої оповідання. Попередня доповідачка так захопилася розповідями про те, що росте нове покоління дітей, яким не треба вже нічого вчити, бо все буде Ґуґл, що виступала зайвих півгодини. Я не протестував, бо відчував, що так треба. Була вже майже четверта, коли я дорвався до мікрофона.

— Приходьте на набережну о четвертій. Так, у парк за готелем «Фрегат», до пам’ятника «Фрегат», під яким зазвичай пришвартовано вже не фрегат, а барк «Товариш». Я роззирнувся по боках, ще раз глянув на годинник і подумав: обана, четверта, парк, «Фрегат». Усе сходиться, немає тільки «Товариша».

Нарешті в Херсоні з’явився свій фестиваль. Його проводять вже вдруге, весь час під новою назвою. Цього року він називався «ХерсON», що примушувало згадати невимовне побажання Януковича «увімкнути Україну». Думаю, і ця назва не остаточна, бо наступного року херсонці придумають ще кращий каламбур. Вже не знаю, з чиєї легкої руки, але всі херсонці включно з любителем раків поетом Кабановим «тащаться» саме від каламбурів. Моє перше оповідання колись було надруковане в тутешньому журналі «ГородОК». ОК. Але гонорар прогнозовано зажали.

Потрібно було, щоб виросло нове покоління херсонців, балуване коломийськими «Шешорами», чи каховськими «Таврійськими іграми», чи київською «Країною Мрій», чи «Трипільським колом», чи поповичською Fort.Missia, чи «Потягом до Яремче», чи луцьким «Бандерштадтом», щоб просто замучити всіх питанням: а чого нічого такого ніколи не роблять у Херсоні? І зрозуміти, що крім них самих зробити фестиваль і нікому, знайти спонсорів і переконати місцевих рестораторів підтримати ряди вуличної їжі своїми мангалами та казанами з пловом, а народних умільців наплести солом’яних брилів та нанизати намист із коралів, привезти з Одеси потужний дизель-генератор для рок-сцени, поназазивати рок-гуртів, народних хорів, тутешніх йогів і ковалів, усіляких приїжджих лекторів просто неба для різноманітності. І головне — домовитися з моєю новою поліцією, що вона перекриє на час фестивалю рух набережною ще від вулиці Червонофлотської, від Адміралтейства, у яке за останні 100 років не завітав жоден адмірал. Вийшли такі собі «Шешори» в самому центрі міста. Ну це якби в Києві такий фестиваль проводили на Володимирській гірці.

Читайте також: Право плювати на Україну

Річкові трамвайчики, портальні крани, маневрові тепловози, турецькі суховантажі, вітрильні яхти, моторні вельботи й рибалки з вудочками водилися на набережній завжди, і запрошувати їх спеціально було не потрібно.

— Отже, приходьте на набережну Херсона наприкінці травня в середині вісімдесятих, і все буде чікі-пукі. Щоправда, готель «Фрегат» ще буде повним вороння довгобудом за парканом із непристойними написами, але решта... — читав я на пеньку під грибком 27 травня, позираючи на згадуваний готель, вікна всіх номерів якого виходять на Дніпро. Так, архітекторам довелося викручуватися, але це в них вийшло.

— Білий легінь «Товариш» зі згорнутими на реях хмарами вітрил та строкатими прапорами розцвічування між щоглами; всі слухачі старшого віку підсвідомо зиркали на той шмат набережної, де завжди швартувався «Товариш», а молодші вже не знали, чим барк відрізняється від фрегата і хто такий капітан Ванденко. Наступний херсонський фестиваль спеціально для них варто провести в німецькому Штральзунді, який захамарижив наш вітрильник.

— Білі квітучі акації в парку над Дніпром, що шурхотять зеленим листям на вітрі; слухачі лекторію якраз розвалилися на подушках у затінку тих акацій і глибоко вдихали квітковий аромат.

— Херсонські дівчата, що нарешті скинули шуби після задовгої зими й теж квітнуть, пахнуть і тріпочуть на вітерці схожими на ті самі прапори різнобарвними легенькими сукнями; за роки, що проминули, сукні стали ще легшими, щоб не сказати символічними, а дівчата так само квітнули, реготали й верещали вздовж усієї набережної, у чому кожен читач моїх оповідань міг переконатися особисто.

Курсанти «централки» у чорних кльошах, білих голландках із блакитними матроськими комірцями, у білих кашкетах із золотими якірцями на кокардах, що споглядають на тих дівчат і облизуються; Центральне морехідне училище за ці роки встигли перейменувати в Морську академію, але мода на матроські костюмчики лишилася.

Вудильники-оптимісти з бамбуковими вудками, що сподіваються ще спіймати якусь геть очманілу рибку посеред цього гармидеру на набережній; божевільня на набережній була значно інтенсивнішою, ніж у звичайний вихідний. Саме розспівувався на всі децибели якийсь черговий рок-гурт, однак стійкі рибалки вдавали, що їх це не стосується. Вудки геть у всіх уже були не бамбукові, а пластикові. Втім, три крайніх рибалки пританцьовували в такт ритм-секції.

— Весняний Дніпро в дрібненькій зеленуватій хвильці аж ген до протилежного берега, від якого щойно відчалила армада якихось човників — човники, мабуть, моторні, бо оповиті димками вихлопу; далі можна було просто ставити галочки в чекбокси.

Читайте також: У пошуках мілітарної спадщини

— Якісь сучасні корабели напідпитку, що цілою бригадою чи то зварювальників, чи то дизелістів окупували столики єдиного кафе «Морозиво» й п’ють свої корабельні напої, принесені із собою, просто під пам’ятником корабелам колишнім; уся набережна була у столиках, і парасолях, і кафешках, і мангалах, і ятках, і казанах із пловом, і настоянках на меду — корабелам було де розвернутися й не треба було ніякого самогону із собою приносити.

— Корабели колишні, що барельєфом оточили гранітний фрегат, оту 66-гарматну «Славу Єкатєріни», неначе несуть його на плечах до столиків корабелів сучасних;саме перед від’їздом із Києва я мав тривалу дискусію, під час якої намагалися применшити внесок херсонських корабелів у перемогу над турецьким флотом, що майже рік простояв у лінії баталії на якорях посеред лиману, а отже, й у здобуття Очакова. Цікаво, що першим на вали Очакова вискочив козак Миклухо, дідусь уславленого мандрівника й етнографа, і здобув за це дворянство.

— Незапланований чорно-іржавий ніс якогось індійського суховантажу, що не вмістився за парканом порту праворуч і тепер нависає над набережною своїми якорями, вчепившись у швартовні тумби плетеними капроновими щупальцями; суховантаж був не індійський, а турецький, але можна було вдавати, що не впізнав характерного прапора, як адмірал Нельсон, котрий під час бомбардування Копенгагена приклав оптичну трубу до скляного ока, щоб не виконувати наказу припинити обстріл: Бачить Бог, я не розрізняю сигналу з флагмана.

— Білі чайки в чорних «окулярах» навколо очей, що, як курки на сідало, всілися на тих товстелезних імпортних зелених швартовах, крутячи головами та балансуючи хвостами, аж поки їх не сполохує якийсь шоколадноликий матрос у чалмі; саме тут мав би початися хтонічний фейсбуківський срач на тему «мартин то чайка, а чайка то чибіс», але не почався, бо WiFi на набережній ловився погано. А в офлайні лаятися — зовсім інший коленкор, можна й несподіваний дизлайк отримати.

— Старовинна чавунна 24-фунтова гармата на дерев’яному корабельному лафеті, на якій, як чайки на швартових, всілося, звісивши ноги обабіч ствола, з десяток курсантів «тюльки» у вилинялих бавовняних робах; ну принаймні один із тих курсантів зараз читав слухачам ці рядки в акацієвому гаю під грибком на пеньку. Гармата ж була на місці. Що їй станеться? Її навіть щойно пофарбували.

— Котра там година? Четверта? Погляньте на Дніпро знову. Оті дрібненькі човники досі вже перетнули річку, і вже помітно й чутно, що це величезні моторні вельботи зі спортивних баз у третьому затоні, зараз вони один за одним швартуватимуться до східців набережної під тією гарматою. Каноїсти, байдарочники й академіки зіскакують до хистких вельботів і стоять, наїжачившись веслами, ніби римські легіонери списами під час переправи на Туманний Альбіон. Останніми заскакують у вельбот оті курсанти «тюльки». Зараз неголений керманич, схожий на місцевого Харона, віддасть мотузку і відвалить від набережної. Мерщій заскакуйте і ви, шановний читачу. Чи ви не хочете порвати англійців на німецький хрест?

Човники й спортсмени-водники з’явилися, наче за розкладом. Сюжет про перемогу херсонських каноїстів на чемпіонаті Європи був по телевізору лишень учора. Я почувався Вєліміром Хлєбніковим, який командує сонцю сходити на сході. Думаю, що це спало йому на думку саме в Херсоні.

— Правда ж, Херсон останнім часом дуже змінюється? — поцікавилася в мене допитлива упорядниця фестивалю, коли я закінчив читати оповідання.

— Ви знаєте, не змінюється зовсім, — сказав я і навіщось знову глянув на годинник, хоча століття і рік він у мене не показував.

Новини RedTram

Loading...