Тарас Лютий

Агасфер як персонаж вертепу

12 Січня 2017
фантазійна інтерпретація) У часи пізнього західноєвропейського середньовіччя формується дивна легенда про таємничого Агасфера. Це стилізоване біблійне ім’я, запозичене зі старозавітної історії про сміливу жінку Есфір, яка заступилася за єврейський народ, що проживав на території Перської імперії, від винищення Алманом, улюбленцем царя Артаксеркса (Ксеркса І, або єврейською Агашвероша).

У згаданій легенді вже дещо адаптованим іменем Агасфер позначено людину, яка зверхньо й хамовито відмовила Христові в короткочасному перепочинку, наказавши йому далі ступати його хресною дорогою. За це він був приречений безперестанно блукати світом, не знаходячи собі не те що затишного місця, а навіть посмертного перепочинку аж до другого пришестя. Таким чином Агасфер потрапив до числа людей, які не підпорядковувалися закону смерті й були змушені чекати на кінець есхатологічної драми світу. Таким, приміром, є проклятий Каїн, якого Господь прирікає бути довічним волоцюгою, караючи, хоч як дивно, вічним життям, сповненим докорів сумління за скоєне.

У середньовіччі образ Агасфера досить жваво використовувався в європейському фольклорі, а сам антигерой відповідно до національної традиції дістав ім’я Wandering Jew, Żyd Wieczny Tułacz, Ewiger Jude або Вічний Жид.

Думаю, навряд чи існує підхожа література, але спробую собі трохи пофантазувати й попрошу читача розглядати це лише як художню вигадку, якщо хочете, літературний перформанс, позаяк я проводжу паралелі між образом Вічного Жида і відомого вертепного персонажа Жида, що, як правило, закінчує це містерійне дійство, збираючи гроші в глядачів. Утім, останній є непостійним персонажем, адже на його місці іноді зустрічаються Циганка або Москаль. Це свідчить про те, що він збірний образ Іншого в культурі.

Читайте також: Рухи протесту: спроби протистояння домінуючим ідеологіям

Чому я наважуюся говорити про подібність Агасфера і Жида з Вертепу? По-перше, тому що в обох цих фігурах відобразилися різноманітні аспекти ставлення ще середньовічних християн до євреїв. Адже в них переважно бачилися люди, котрі не мали Батьківщини, через що були змушені поневірятися світом, але дивовижним чином зберігаючи власну ідентичність. Передовсім тут бачиться трагічний образ неприкаяної людської душі. Звичайно, фольклорна свідомість одразу ж приписувала на свій нехитрий лад карнавальному образові з Вертепу підступність, сутяжництво, хитрість, лукавство тощо. Ну бо ж як іще упереджений може розглядати таємничого Іншого? Та як щодо паралелей? Так ось Агасфер є ворогом Христа, але заразом і тим, хто свідчить про нього. Так само і вертепний Жид є особою, для якої Різдво аж ніяк не свято, а тому він створює якусь відстороненість, на тлі якої врешті-решт увиразнюється сама блага вість.

По-друге, в основі легенди про Агасфера лежить, за словами Сєрґєя Авєрінцева, подвійний парадокс: темне і світле двічі міняються місцями. Ми знаємо, як в культурі не раз виникає прагнення досягти безсмертя. А тут, навпаки, безсмертя стає прокляттям, якого жадають понад усе уникнути. Вічний Жид утілює феномен зустрічі з незрозумілим, яка може обернутися чимось небезпечним, але воднораз є й чимось таким, що може зарадити в пригоді. Вертепний Жид теж поводиться дивно, нестандартно, викликаючи пересторогу. Втім, заразом це й добродушний персонаж, який часом розважає товариство. Таким, до речі, є карнавальний Блазень, якому дозволено говорити бодай і неприємні речі. Як відомо, блазнів та акторів у середні віки не ховали на цвинтарях, бо вони втілювали щось містичне. Щоправда, Агасфер не те що не боїться смерті, він усім єством жадає її, воліючи знайти в ній спокій. У Вертепі Смерть і Чорт, як і Жид, є персонажами одного порядку. Всі вони втілювали в давній містерійній свідомості своєрідний горизонт «потойбіччя» — метафізичного, релігійного та соціального.

Недарма з XVIII століття легенда про Агасфера поволі перетворювалася на предмет насміхання й глибоко вкорінювалася у фольклорі, а цей образ ставав популярнішим у творчій фантазії. Свої інтерпретації історії про Вічного Жида запропонували Ґете, романтики, а в ХХ столітті Борхес в оповіданні «Місто безсмертних», де вже й на щонайменший натяк не натрапиш на відому християнську легенду.

Читайте також: Дух близьких і світлих перемін

Цікаво, що єврейській релігійній традиції, що виникає в Східній Європі, зокрема і в Україні, є цадики й хасиди, які називають себе «дурниками Господніми», вдаючись до багатьох провокацій, що неприйнятні для багатьох людей. Вони так само подеколи насмішкувато говорять про язичників і християн. Зрештою, подібний феномен травестії й провокації є і в православ’ї (юродство) та суфізмі (маламаті). Такими, зрештою, були ще античні кініки.

У Львові відносно нещодавно виникла ціла дискусія з приводу того, що годилося б цього дивовижно-суперечливого персонажа таки виключити з Вертепу, бо він не вписується в межі політкоректності. Ймовірно, у цьому є й слушна заувага. Однак, попри все, чи можемо ми розпрощатися з образом вертепного Жида й заодно Агасфера? Бо якщо навіть і доведеться, то як «редагувати» такі фольклорно-карнавальні фігури? Чи означає це також, що ми маємо відмовитися від усіх фольклорних образів і в літературі, якщо вони спірні?

Новини RedTram

Loading...