Єлизавета Гончарова

Буккросинг по-донбаськи

18 Листопада 2016
На цьому тижні в Бахмуті відкрили Вільну бібліотеку: у самому центрі міста в симпатичних шафках, схожих на бджолині соти, з’явилися книжки для читання та обміну.
Ініціативу проукраїнських волонтерів підтримав місцевий підприємець, бібліотеку розмістили в його копіювальному центрі, де кожного дня буває багато місцевих, переселенців та тих, хто приїздить з неконтрольованій території. А перші книжки передали різні видавництва та навіть автори. В планах – оновлення періодики: волонтери закликають тих, хто подорожує різними куточками країни, привозити газети та журнали та, прочитавши, лишати їх у Вільній… Кажуть – це дуже потужний засіб розширення українського простору. Бо на сусідній вулиці, у книгарні через дорогу можна знайти що завгодно – від історії життя великодержавних династій до теорій об’єднання слов’янських націй – тільки не українську книгу…
- Як це не дивно, але таку форму розповсюдження книг в масштабі цілого міста я побачив саме тут, на сході України. Так, вільна бібліотека- це ще один крок до вільного суспільства, - коментує львівський професор Петро Шкарб’юк, який був присутній на відкритті. Він привіз серію лекцій, на яких був аншлаг серед вчителів та просто зацікавлених історією країни городян. 
Нічого дивного, кажуть волонтери. Бо на Донбасі відчутний дефіцит українського читання, майже  як на Евересті – кисню. Тут якщо не ковтнеш – далі не житимеш.
-  В Костянтинівці, наприклад, вже встановлено шість «шпаківень» з дитячими книжками: в бібліотеці, в школах, в дитячих садочках та лікарні. Отримали багато книжок зі Львова, від волонтерів "Безкоштовні курси української мови", просто від людей, які почули про нашу ініціативу. Особистий внесок у розвиток читання та впровадження таких цікавих міні-бібліотечок зробила дитяча письменниця та засновник Всеукраїнськіої ініціативи "Додай читання"  Євгенія Пірог. Із виготовленням дерев'яних шпаківень допоміг Лиманський лісгосп, який безкоштовно виробив та презентував їх для нашого міста. Один місцевий підприємець придбав за власні кошти та подарував шпаківням 9 томів "Гаррі Потера" українською. Діти ну дуже просили! - не без задоволення розповідає координатор ініціативи Наталія Шевченко. 
 
«Шпаківні», як і Вільна бібліотека, існують за загальновідомим принципом -"візьми книгу – поверни чи подаруй іншу книгу». Але волонтери кажуть, що багато книжок зникають з поличок так і не повернувшись, що в даному випадку не є привидом засмучуватися, бо добре, що книжка знадобилась комусь вдома.
З’являються на Донбасі і поодинокі приклади створення українського книжкового бізнесу. Але вони все ж ще дуже нагадують те ж саме волонтерство. Дім книги «Еней», який відкрив колишній доброволець батальйону «Донбас» Володимир Дереведмідь в Бахмуті, став одним з осередків українства у місті. Але, на жаль, торгувати якісною, але дуже дорогою українською книжкою у прифронтовому місті – це той ще бізнес… А ще влада не поспішає підтримувати- то світло вимкне, то ініціативу про створення мережі у різних містах відкине… Зараз власник книгарні збирає в соцмережах гроші на закупівлю аудіо курсів з української мови, щоб подарувати школярам Донбасу. Бо у нас навіть підручників українською для першачків україномовних класів у цьому році не знайшлося… 
Тому справа порятунку бажаючих читати – все ж таки справа рук читачів. Дзвонять у всі дзвони, питають про книжки. Нещодавно велику партію яскравих дитячих книжок до дитячої бібліотеки Бахмута передали київські ІТ-шники: після презентації новинок школярики викрикували «Дякуємо!», замість запропонованого дорослими «Спасибо». 
Але буккросинг волонтери започаткували набагато раніше – майже з першого дня, коли їх міста стали фронтом. Навіть у саме пекло, коли бої були кожного дня, бійці питали про книги. Майже в усіх підрозділах навколо прифронтових міст волонтери зробили бібліотеку, яку поповнювали кожного разу, приїжджаючи з найнеобхіднішим. Деякі командири казали, що це щеплення від пияцтва, яке, нажаль, серед чоловіків у стресі дуже поширене. 
Але інколи волонтери отримували незвичні замовлення. 
- Ми познайомилися з молодим хлопчиною з Хмельницького - артилерист Дмитро Васильчук, доброволець, підприємець… Часто до них на передову їздили, возили теплі речі, їжу, книжки… Це було напередодні виходу наших з Дебальцевого: дзвонить він мені та просить знайти книгу Селінджера "Над прірвою в житі".  Каже, дуже подібний настрій, та й товариш по службі ніколи не читав, просить. Терміново треба було, бо вони у місті всього декілька годин, потім знов у той котел… Ми тоді фільм про Майдан у музеї показували, коли він подзвонив. Де шукати того Селінджера? Спитала у директорки музею: може, з інтернету роздрукуємо? Так і сиділи, по сторінці видруковували повість про дітей над прірвою. Для дітей, які через тиждень ледь у цю прірву не впали… Дмитро та його товариші вийшли тоді з котла живими. З ними була та роздруківка. Ото такий буккросинг… - це вже волонтерка Світлана. В неї таких історій багато, хоч самій книжку пиши. Може, колись і напише… 
Вранці занесла декілька випусків Тижня до Вільної бібліотеки. Біля шафи - літній чоловік з смугастою великою торбою часів «челноків» перебудови з захопленням читає книжку Сергія Жадана (до речі, його команда теж прислала багато цікавих книжок до Бахмута). Я сказала: беріть з собою, почитаєте, потім повернете, бо бібліотека ж вільна. Але він похитав головою: «Мені її туди не можна, це ж українське»…
 
 
 
 

Новини RedTram

Loading...