ОНУХ

Ми збірна

23 Червня 2016
«А може, просто усиновити якусь іншу збірну?» — написав у Facebook мій приятель, київський філософ Тарас Лютий після поразки національної збірної в матчі з Північною Ірландією, поразки, яка на практиці означала неучасть України в дальших іграх чемпіонату Європи.

 Рефлекторно і трохи бездумно натиснув картинку  , але «золота думка» шанованого філософа не давала мені спокою. Адже, якщо на хвилину замислитись над глибшим сенсом цього твердження, годилося б радше запропонувати, дотримуючись футбольної символіки, ось таку картинку: . Коментуючи Тарасову пропозицію «усиновлення», варто усвідомити, що протягом нашої довгої історії загалом саме нас «усиновляли» інші: чи то силоміць (наші колонізатори), чи то внаслідок вимушеного або обраного життя в діаспорі. То, може, українцям уже пора почати жити в себе й для себе, бути задоволеними собою і мати власну гордість? Це побажання не тільки для спортсменів, а й для нас усіх. Як слушно зауважив формувач складу національної збірної, «у кого було більше бажання, той і переміг», бо нас подолали зневіра в собі й брак волі до перемоги. Але у звинуваченні самих футболістів глузду небагато, вони, зрештою, ані надто кращі, ані надто гірші за інших. Бо ж усі ми спроможні на велику віддачу, якщо для цього створено умови. А могутня воля, зокрема до боротьби, — це результат ретельного процесу виховання в суспільстві, яке саме себе усвідомлює. Причому не тільки свої можливості, а й вади. Підготовка до життя — одна з тих сфер, де серце не має розлучатися з розумом. Якщо підо­пічні повинні здобувати успіхи, вони мають бути пристосовані до життя в умовах небезпеки, щоб їх не паралізували страх і непевність. Вихованці мають бути оповиті приязню, яка дасть їм змогу збудувати тісний зв’язок зі своїм середовищем, своїм народом і своєю державою. У процесі виховання вони повинні сформувати в собі елементарну переконаність у власній цінності та віру в майбутнє.

Гарантія успіху — величезна база, з якої можна вибирати, але й праця. А в Україні всякчас вірять у спеціальні школи для талановитих, нечисленних обдарованих

Не зазираючи до глибин історії в пошуках добрих прикладів, зіпруся на приклад наших недавніх суперників німців. Футболісти — чемпіони світу багато років тому ухвалили ретельно вироблену програму формування національної команди й дотримуються того плану з великою рішучістю. Незважаючи на супротивника, грають у власний футбол, згідно зі своїми запровадженими правилами від першої хвилини до останньої. Про них говорять як про добре змащену машину, яка не проймається жалем до себе, зазнавши поразки, і не відчуває ейфорії від перемог. Механізм працює ритмічно, спокійно, а зрештою, і результативно. Уся ця начебто проста система спирається на тисячі футбольних шкіл, де сотні тисяч німецьких дітей мають змогу передусім із радістю гратися м’ячем, щоб наприкінці можна було вибрати тих, хто забаву перетворить на професію. Гарантія успіху — величезна база, з якої можна вибирати, але й праця, праця і праця. А в Україні всякчас вірять у спеціальні школи для талановитих, нечисленних обдарованих. Спортивні клуби дбають тільки про найліпших: добір, добір, добір. Іншими словами, вірять у модель розвитку суспільства, сперту на нечисленних, рано помічених обранців. Але добір із невеликої сукупності може мати тільки обмежені результати й лише в кількох облюбованих дисциплінах. Економія завдяки зростанню масштабів виробництва має тут свій очевидний вплив, бо, зрештою, людей із видатними талантами небагато.

Читайте також: Збірна України стала найгіршою на Євро-2016 та оновила європейський антирекорд

Нам не треба створювати свої системи, скористаймося з досвіду інших, бо прикладів навколо вдосталь.

За кордоном часто кажуть, що українці — досконалі працівники, і це правда. Українці чудово працюють, але в системах, які створили інші і в яких ми є ланками досконало скоординованого процесу. То може бути фабрика, ІТ-компанія чи спортивний клуб. Отож використовуймо досвід тих, хто вже працював у добре сформованих, продуктивних та ефективних системах. Облишмо шлях, який веде до ­зневіри, фрустрації, розвитку комплексу меншовартості.
Оскільки слова й надалі становлять незамінний засіб побудови значень і вираження навколишнього світу, вимагаю, щоб наші інтелектуали не вдавалися до творення bons mots, гарненьких дотепів на кшталт «А може, просто усиновити якусь іншу збірну?», бо це лише блискучий вираз безпорадності перед, зрештою, традиційною формою людського вираження, якою є спорт. Маю іншу пропозицію: нам самим треба усиновити нашу збірну. Але піду навіть далі: усиновімо самих себе. Роботи нам не забракне. А поки м’яч залишається в грі, пропоную всім щирим любителям футболу скористатися з картинки:

.