Суспільство 2017-07-02 11:40 Володимир Заблоцький
  ▪   Defence Express

Будемо з флотом-будемо сильні!

Сьогодні, в умовах війни як ніколи, для держави очевидна стратегічна важливість мати сильний і ефективний військовий флот, здатний захистити її інтереси на морі.

Вся історія України з давніх часів була пов’язана з морями і морськими походами. Навіть український тризуб деякі експерти розглядають в якості стилізованого зображення корабельного якоря. А належність нашої країни до клубу європейських морських держав – це взагалі історичний факт, що вже відбувся.

Доступ до моря і морських комунікацій має для України неабияке значення, з точки зору комунікації із зовнішнім світом, експорту та імпорту, розвитку національної економіки і національної безпеки в цілому. Адже Україна є одним з найбільших у світі світових виробників і експортерів продовольства, передусім, зернових та соняшникової олії. Навіть без урахування тимчасово анексованого  Криму, маємо постійне зростання морських експортних перевезень через порти п’яти приморських областей материкової України: Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Донецької.

Море-це також економічна діяльність  в межах 200-мильної виключної (морської) економічної зони (ВЕЗ) площею 72 тис кв км, де Україна має усі суверенні права  щодо розвідки, розробки і збереження природних ресурсів, а також здійснення інших видів економічної діяльності. Це також риболовство, видобуток корисних копалин, енергоносіїв, розвиток морської інфраструктури тощо.

Втім, маючи один з найбільших в Європі морський кордон протяжністю у 1355 км (1056, 5 км-Чорне море, 249,5 км-Азовське і 49 км –  Керченська протока), наша країна за час незалежності за великим рахунком так і не спромоглася створити ані сучасний військовий, ані торговельний флот. Не зберегли навіть те, що отримали у спадщину від колишнього СРСР, наприклад, найбільше свого часу в країні Чорноморське пароплавство.

А оптимістичні сподівання щодо перепідпорядкування Україні Чорноморського флоту колишнього СРСР не виправдалися через позицію РФ, яка не бажала посилення України на морі. Питання розподілу ЧФ постійно блокувалося та переносилося, а переговори йшли дуже складно і важко. Ось у таких умовах 25 років тому для захисту морських інтересів держави на морі Указом Президента України Леоніда Кравчука від 25 квітні 1992 р. було створено Військово-Морські Сили України (ВМСУ).

Основу корабельного складу ВМСУ започаткували кілька кораблів, що на момент розпаду СРСР знаходились на наших суднобудівних заводах і мали високу технічну готовність: корабель управління «Славутич», фрегат «Гетьман Сагайдачний», корвет «Луцьк», малий десантний корабель на повітряній подушці «Донець». Саме вони з успіхом демонстрували прапор своєї держави на різних морях світу.

Читайте також: Чи спроможна Україна будувати сучасні бойові кораблі?

Пізніше, у 2006 р на заводі «Ленінська кузня» спромоглися добудувати корвет «Тернопіль», а ось на ракетний крейсер «Україна», що стояв на заводі ім..61 комунара в Миколаєві, у держави коштів так і не знайшлося. Така ж сумна доля була у фрегата «Байда Вишневецький», для будівництва якого на заводі «Залив» у Керчі були усі необхідні комплектуючі. Не було лише бажання держави. Інакше поряд із «Сагайдачним» сьогодні мали б ще один фрегат, але цього, на жаль, не сталося. Закладений на стапелі у грудні 1992 р корабель через відсутність фінансування  у 1995 р розібрали. Така ж участь чекала на недобудовані ФПО «Море» корвети «Львів» і «Луганськ».

За наслідками розподілу ЧФ у 1997 р Україна отримала 138 кораблів і суден. Ще 117 одиниць, що мали належати Україні,  вона у порядку взаємних розрахунків залишила РФ. Проте, Москва не дарма аж п’ять років тягнула з розподілом ЧФ, не полишаючи планів  анексії Криму. На час передачі переважна більшість отриманих українською стороною кораблів виявилася вже небоєздатною, мала навмисні пошкодження, розукомплектовані системи та пристрої і вимагала коштовних ремонтів. До того ж, за невеликим виключенням, кораблі колишнього ЧФ були застарілими самі по собі і значної бойової цінності не становили.

Втім, це було таки краще, ніж нічого. Через деякий час українські заводи у Миколаєві, Херсоні і Севастополі  відремонтували кількадесят найбільш сучасних з отриманих кораблів, суден і катерів, які дуже скоро сталися у нагоді, в т.ч. ВДК «Костянтин Ольшанський», СДК «Кіровоград», СРЗК «Сімферополь», МТЩ «Черкаси», «Чернігів», корвети «Хмельницький», «Вінниця», «Придніпров’я» тощо.

Читайте також: Україна планує отримати вживані військові кораблі НАТО

Це було справжнє свято. Прапори кораблів, освячені у Володимирському соборі, урочисто вручав командирам у Севастополі, на Графській пристані, особисто Міністр оборони України генерал Олександр Кузьмук.  А невдовзі кораблі ВМСУ стали активними учасниками багатьох міжнародних навчань та операцій, в т.ч. в реальних умовах.

Безумовно, отримання навіть таких кораблів певною мірою підсилювало потенціал ВМСУ, які за кількістю корабельного складу деякий час навіть займали третє, після флотів РФ і Туреччини, місце на Чорному морі. Проте, такий стан речей довго триматися не міг. Адже нові кораблі не будувалися, а підтримання в строю застарілих кораблів і суден ще радянської побудови постійно вимагало значних коштів, яких просто не вистачало.

А в умовах перманентної економічної кризи і корупції ремонти зазвичай затягувалися і часто закінчувалися відправкою кораблів «на голки». Саме так ВМСУ втратили, зокрема, фрегати «Миколаїв», «Севастополь» і «Дніпропетровськ».

До того ж, рівень фінансування ВМСУ ніколи не відповідав потребам,   морської стратегії держави не існувало, як не було і розуміння її важливості на державному рівні. Відтак, Україна доволі швидко поступилася своїм третім, а потім і четвертим місцем в регіоні Румунії і Болгарії.

Зараз ВМСУ перебувають вже на п’ятому, останньому місці в рейтингу, якщо врахувати, що Грузія після війни 2008 р. взагалі не має військового флоту. Мабуть, це доволі принизливо для 45-мільйонної європейської країни, не відповідає її амбіціям і реальним потребам, але ж факт залишається фактом.

Так сталося не лише через природне старіння корабельного складу, процес прискорила втрата Криму, де агресор навесні 2014 року підступно блокував і згодом захопив більшість кораблів та суден ВМСУ, що базувалися в Севастополі та Новоозерному. Останнім росіяни силою захопили корабель управління «Славутич», який тримався в Севастополі аж до 23 березня, заблокований біля причалу без можливості вийти в море. Напередодні цього тральщики «Черкаси» і «Геничеськ» кілька разів намагалися прорватися  із заблокованого Новоозерного у відкрите море, аж доки їх після довгого переслідування катерами і вертольотами на озері Донузлав не захопив силою російський         спецназ.

Незначну частину захоплених кораблів і суден нам невдовзі повернули, решта залишається в російському полоні. Особливо відчутною стала втрата частини особового складу ВМСУ, яка під час ворожої агресії проти України зрадила присязі. Отже, на тлі героїчної поведінки окремих частин і кораблів, що трималися до останнього, на жаль, маємо і зовсім протилежні приклади.  Це явище не можна розглядати окремо від інших подій напередодні та під час «кримської весни», воно потребує ретельного аналізу та вивчення.

Читайте також: Україна почала переоснащувати флот через російську мілітаризацію Криму – командувач ВМС

Це наслідки майже повної відсутності за роки незалежності проукраїнської політики в Криму, що не дозволило змінити прорадянську ментальність кримчан, яку у зручний для себе момент і використав агресор. Адже не випадково ключовим елементом прикриття  агресії Кремль обрав  проведення «референдуму»… А гібридна війна призвела до цілком реальних втрат з боку України, в т.ч. у ВМСУ.За повідомленням колишнього командувача ВМС віце-адмірала Сергія Гайдука, з 2500 офіцерів ВМСУ на материк вийшли заледве 1000, решта або звільнилася, або навіть перейшла на службу до росіян. А серед контрактників відсоток тих, хто вийшов на материк, був ще менший…

Не останню роль в цьому відігравала і підступна антиукраїнська пропаганда російських і проросійських ЗМІ на півострові, наявність широких контактів російської меншини з Росією тощо. Важливою була й матеріальна мотивація, адже посадові оклади  офіцерів на тих самих посадах на ЧФ станом на початок 2014 р були у шість (!) разів вищими, ніж у ВМСУ!

Внаслідок анексії Криму Україна втратила більшість берегової інфраструктури, а також майже половину своєї ВЕЗ навколо півострова та в центрі Чорного моря. Росія в односторонньому порядку владнала там кордони територіальних вод та економічних зон, здійснює незаконний видобуток вуглеводної сировини (Одеське родовище), незаконне будівництво РФ Керченського мосту, а також незаконно контролює мореплавання Керченською протокою.

25-річчя ВМСУ прийшлося не на найкращі часи, їм бракує майже усього, насамперед, сучасних кораблів і берегової інфраструктури.  Противник панує на морі і у повітрі, створив в анексованому Криму потужне військове угруповання і постійно загрожує вторгненням на материкову частину України. Загроза з морського напрямку і обмеження Україні доступу до власних морських ресурсів, є однією з форм гібридної війни Кремля. 

Через брак відповідного потенціалу, ВМСУ у нинішньому стані об’єктивно  неспроможні протидіяти зазначеним діям агресора, відтак, експерти вважають за необхідне запровадити низку заходів з термінового посилення бойових можливостей українського військового флоту. Але створення нових бойових кораблів – це дуже складний, коштовний і довготривалий процес, який вимагає прийняття низки нормативних і законодавчих актів, насамперед, Морської доктрини України.

При цьому не йдеться про набуття спроможностей для боротьби з ЧФ на рівних, це нереально і не потрібно. Адже гібридна війна передбачає і можливість  асиметричних дій з нашого боку!

За великим рахунком, розбудова сучасного військового флоту-це комплексна проблема, яка не має простого рішення. Тому поряд з оновленням корабельного складу реформується структура самих ВМСУ, система військово-морської освіти, є розуміння щодо необхідності виховання майбутніх морських офіцерів в якості високо мотивованих особистостей, а також підняти престижу професії військового моряка в цілому.

Іноземний досвід свідчить на користь створення в Києві спеціальної міжвідомчої координаційної структури, інакше питання розбудови українського флоту і забезпечення морських інтересів України надалі  залишатиметься заручником суто армійського (сухопутного) мислення керівних структур. Такі структури під різними назвами існують в США, Великобританії, РФ тощо. І необхідність в них, на думку фахівців, є очевидною.

В свою чергу, залучення до будівництва нових кораблів вітчизняних підприємств вимагає їхньої модернізації та вкладення значних коштів в підготовку кадрів, що для держави дуже складно. Отже, за досвідом інших країн, варто зробити акцент на збільшення можливостей приватного сектору, який є більш ефективним менеджером, ніж держава. Тому, важливим стимулом для приватних учасників ринку може бути не лише будівництво невеликої кількості військових замовлень, але й цивільних транспортних суден, буксирів, барж тощо, потреба в яких постійно зростає.

У свою чергу, це відновленню суднобудівної галузі сприятиме пожвавлення власної морської діяльності, позитивним фактором було б створення державою умов для залучення до процесу банківського капіталу. В державному вимірі активізація річкових перевезень дозволить зменшити вартість транспортування і навантаження на автомобільні шляхи сполучення.

Можливо, при цьому доцільно буде використати позитивний іноземний, зокрема, британський, досвід законодавчого закріплення привілейованого права використання для перевозок вітчизняних товарів тоннажу вітчизняних судноплавних компаній. Такий підхід дозволить пожвавити розвиток вітчизняного морського і річкового судноплавства і сприятиме розвитку вітчизняної суднобудівної промисловості.

Дивитись також: Командувач ВМС перевірив бойову готовність підрозділів національного флоту

На розгляд громадянського суспільства має бути винесене питання щодо важливості розвитку в Україні морських професій та поширення суспільної обізнаності у цій сфері. Держава має прийняти нарешті Морську доктрину, яка вже рік все ще розглядається в Уряді і створити зрозумілі правила гри, які сприятимуть економічному оздоровленню України в цілому.

2017 рік вже оголошено роком Військово-Морських Сил ЗС України (ВМСУ), що не випадково, адже цього року також виповнюється 1110 років української морської сили, що бере свій відлік від переможного морського походу київського князя Олега на Візантію (911 р. н.е.). До речі, одним з досягнень останнього було право безкоштовного проходу протоками Босфор і Дарданели. І торговельні судна Київської Русі, яка вела активну торгівлю з країнами Середземномор’я, успішно користувалися цим протягом 30 років!

Якщо орієнтуватись лише на підготовку до захисту українського узбережжя від потенційно можливого десанту противника, дійсно, варто створювати «москітний» флот, що складається з катерів різного призначення, ракетних, артилерійських, десантних тощо, які можуть бути ефективними на Азовському морі, у взаємодії з іншими силами і засобами. За показником вартість/ефективність це відповідатиме потребам ВМСУ в умовах війни.

В будь-якому разі, розробка технічного проекту ракетного катеру пр. 58261 (типу «Лань») і нової проти корабельної крилатої ракети «Нептун» тривають. Цього року має відбутися перший пуск ПКР на максимальну дальність.  Отже, усі підстави для створення власного «москітного» флоту, принаймні, його ударної компоненти, Україна має, справа за політичним рішенням.

Проте, головний недолік усіх катерів-малі дальність дії,  автономність та морехідність, що суттєво обмежує їхнє використання. Тому для надання бойової стійкості потрібно залучати інші сили і засоби, в т.ч. авіацію і кораблі з сучасними ударними і оборонними ракетними системами, засобами спостереження, зв’язку, РЕБ тощо. Щонайменше, це можуть бути саме корвети. Адже маємо багато завдань і в акваторії Чорного моря, і за його межами, для виконання яких потрібні саме кораблі, а не катери.

Це і участь в майбутній чорноморській флотилії НАТО на Чорному морі, і можлива участь в міжнародних операціях ЄС і НАТО. В цьому сенсі вартість України в якості навіть особливого партнера НАТО суттєво зростає. І саме тут будуть потрібні кораблі, а не катери, про які ми говорили вище.  Що ми можемо запропонувати, крім 25-річного вже «Сагайдачного»?

До того ж, якщо розглядати питання ширше, і НАТО, і ЄС приділяють багато уваги питанням боротьби з морським піратством та перекриття морських шляхів нелегальної міграції до Європи. У Середземному морі вже кілька років поспіль триває чергування військових кораблів ЄС (операція «Софія»).  Кораблі Євросоюзу також несуть на ротаційній основі постійне чергування в районі Африканського Рогу (операція «Аталанта»), особливо небезпечному з точки зору морського піратства (а останнім часом-ще і військових дій із прямим залученням майже усіх країн регіону).

Між іншим, саме через цей небезпечний регіон проходять експортні поставки  українського озброєння, які самі по собі потребують відповідної охорони та забезпечення кораблями ВМСУ. Варто згадати багатомісячну епопею зі звільненням українського транспортного судна «Фаїна», захопленого піратами 25 вересня 2008 р на відстані 160 миль від берегів Сомалі.

Судно прямувало до Кенії з великим експортним вантажем військової техніки (в т.ч. 33 танки Т-72, зенітні установки, гранатомети, боєприпаси тощо) на борту. І лише 5 лютого 2009 року після отримання викупу пірати покинули захоплене судно, яке після приведення його до ладу та впорядкування механізмів досягло до порту призначення.

Отже, у справі визволення «Фаїни» ми мали покладатися лише на досить скромні  можливості власних спецслужб у зазначеному регіоні світу та військові кораблі західних партнерів, що діяли у рамках затвердженої 10 грудня 2008 року антипіратської операції ЄС «Аталанта» (вона триває до цього часу, термін продовжується щорічно).

Головний висновок для України з цих подій був наступний: необхідно долучатися до боротьби з піратством. Першим кроком стало відрядження до складу міжнародних сил, що діють в небезпечному регіоні, фрегату ВМСУ «Гетьман Сагайдачний» (грудень 2013 р-лютий 2014 р).

Інші кораблі ВМСУ, зокрема, корвети «Луцьк» і «Тернопіль», залучалися до участі в антирерористичній операції НАТО в Середземному морі «Активні зусилля». Корвет «Тернопіль» виходив на патрулювання разом с кораблями Альянсу у 2007, 2008, 2009 та 2010 рр. А ВДК «Костянтин Ольшанський» наприкінці березня 2011 р евакуював з охопленої війною Лівії на Мальту та 108 громадян 14 різних країн світу, а 85 громадян України доставив у Севастополь.

В цьому плані  позитивним зрушенням слід вважати рішення добудувати багатоцільовий корвет пр.58250 «Володимир Великий». Для цього виділяється фінансування в межах 1 млрд. 200 млн. грн. Але завершення будівництва реально очікувати не раніше 2022-2023 рр.

За словами командувача ВМСУ віце-адмірала Ігоря Воронченка, за модель розвитку командування обирає для себе турецьку, яка передбачає придбання за кордоном нових технологій і впровадження нових виробництв разом з розробкою з іноземною допомогою нових проектів кораблів і ОВТ.

Відповідно, для поповнення корабельного складу вважається за необхідне передусім будувати, по можливості, кораблі і катери силами вітчизняної промисловості. З урахуванням наведеного вище, такий підхід заслуговує на увагу.

Насамкінець, варто повернутись до походу князя Олега  на Візантію точніше, до його наслідків. Київський князь не просто заради піару прибив власного щита на воротах Цареграду. Він забезпечив своїй країні право 30 років користуватися правом безоплатного проходження суден через протоки Босфор і Дарданели (!), що безумовно сприяло розвитку її торгівельних відносин з країнами Середземномор’я.  Морська сила завжди сприяла розвитку економіки і навпаки. Отже, маємо відновлювати економіку і флот. Будемо з флотом-будемо сильними!