ut.net.ua 2008-02-19 00:00

Кара без злочину

За вчинені маньяком злочини засуджено дев'ять людей. Шестеро до цього часу відсиджують несправедливе покарання у в'язниці. За незаконні ув'язнення досьогодні нікого фактично не покарано
Уперше в історії країни держава добровільно погодилася сплатити солідну компенсацію жертвам судової помилки. 2,5 млн грн отримають родичі людини, яка постраждала від правосуддя, оскільки сама вона померла. Це рішення було прийнято під шаленим тиском правозахисників і преси – держава до останнього не визнавала свою відповідальність.
Внаслідок недосконалості українського судочинства та правоохоронної системи багато наших співвітчизників сидять у в’язницях за злочини, які не скоювали. Держава працює як бездумна м’ясорубка, перемелюючи, не перебираючи, долі як затятих негідників, так і порядних громадян.
Судовий процес над дніпропетровським серійним убивцею Сергієм Ткачем шокував суспільство не стільки кількість жертв душогуба, а тим, що до сьогодні замість нього «мотають строк» люди, абсолютно не винні. Протягом 25-ти років за вчинені Ткачем злочини засуджено дев’ять осіб. Шестеро до цього часу відсиджують несправедливий вирок у в’язниці, і ніхто не може їх звільнити, доки суд не перегляне сто томів «справи Ткача». Чоловік, звинувачений у вбивстві власної доньки, повісився у камері.
 
На той світ із чистою совістю
Лише після втручання прем’єр-міністра України змогли отримати компенсацію діти Світлани Зайцевої, жительки Макіївки на Донеччині. Їхня мати померла від туберкульозу, ледь доживши до 28 років, просидівши за ґратами як убивця. На руках Тетяни Бережної, матері Зайцевої, залишилися троє сиріт-підлітків.
Світлана опинилася біля кінотеатру «Ера» у центральному районі Макіївки у вересні 2000 року невчасно – там слідчо-оперативна група саме оглядала місце злочину і труп чоловіка зі слідами побоїв. Комусь із міліціонерів здумалося звернутися до Світлани з питанням, чи не знайомий їй убитий. А вона і справді була з ним знайома – вчилися разом. Записавши адресу, її відпустили, попередивши, що, можливо, будуть викликати. І викликали.
 
За тиждень її привели до матері додому в наручниках. Сусіди чули, як у під’їзді її попереджали: «Знаєш, що говорити? Ти убила хлопця». Зайшли в квартиру, Тетяна запитала: «Свєта, чому ти в наручниках?», а та відповідає: «Мамо, я убила хлопця. Я захищалася й убила. Ти мене зараз ні про що не запитуй, дай щось поїсти – я тиждень нічого не їла». Так у наручниках і їла, поки квартиру обшукували. 
 
Світлану переправили у слідчий ізолятор, але прийняли її там не одразу – не беруть зі слідами побоїв, а вони в неї були. Зайцеву змусили написати пояснювальну: мовляв, зі співкамерницею побилася. За розповідями бабусі, щоб вибити зізнання, Світлані на голову натягували пластикові пакети, перекриваючи дихання, били, відливали водою і знову били. Погрожували убити, позбавити її батьківських прав, відібрати дітей. І таки змусили написати зізнання. Засудили її у лютому 2001 року до 7,5 років позбавлення волі. Мати запитала її після винесення вироку: «Чому ти не сказала в суді правду?» Світлана відповіла, що її попередили: якщо це зробить – до камери не доїде.
В СІЗО у Світлани виявили сухоти, після чого відбувати покарання відправили до Івано-Франківська – у туберкульозну колонію-лікарню. Якось до сусідки Тетяни прийшов син міліціонер, який повідомив, що Світлана сидить даремно: знайшли справжніх злочинців. Затримані описували такі дрібні деталі убивства Світланиного знайомого, що сумніватися в їхній правдивості не доводилося. У 2002 році Зайцеву звільнили.
 
Як карають прокурорів
Світлані у зв’язку з туберкульозом медики дали спочатку другу, а потім, незадовго до смерті, першу групу інвалідності. Вона не шукала справедливості, лише говорила: «Я нічого не хочу, я їх ненавиджу, вони зламали мені життя». Але коли зрозуміла, що вмирає, за 4 години до смерті, у лютому 2006 року, вона дала мамі доручення, завірене головлікарем та іншими працівниками диспансеру, представляти її інтереси. І попросила: «Мамо, покарай їх. Вони мене угробили...»
Діти залишилися на руках у бабусі – старшому було тільки 11 років, півтора року його лікували від туберкульозу: заразився, контактуючи з матір’ю. Дочки 10-ти і 3-х років також опинилися під наглядом лікарів. Мама Світлани оформила над онуками опіку. Вона чотири позовні заяви, свої і сиріт, передала у Ворошиловський районний суд Донецька. Відповідачами стали прокуратура Донецької області і місцеве управління Державного казначейства. Підстави – Закон України «Про порядок відшкодування збитку, заподіяного незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду».
 
Суд задовольнив відшкодування в розмірі 2,5 млн грн. Однак, тільки після того, як адвокат родини Зайцевих Сергій Салов звернувся з відкритим листом до глави уряду. У цьому документі він заявив, що на рахунку держави може бути ще одна смерть, тому що довгі судові розгляди сильно погіршили стан здоров’я мами Світлани Зайцевої – Тетяни Бережної. Після цього Юлія Тимошенко розпорядилася терміново відкликати апеляційну скаргу казначейства.
 
Президент Віктор Ющенко звернувся до Генпрокурора з вимогою покарати винних у смерті Зайцевої. Олександр Медведько у відповідь запевнив: «Порушено кримінальну справу за фактом перевищення службових обов’язків працівниками правоохоронних органів. Було проведене службове розслідування, внаслідок чого прокурора Макіївки було притягнуто до дисциплінарної відповідальності і сьогодні звільнено з органів прокуратури». Наслідки щодо решти, відповідно, за його словами, не забаряться.
Однак, факти свідчать про інше. Слідчий прокуратури Центрально-міського району Макіївки Геннадій Овчаров переведений слідчим до Кіровського району міста. Прокурор Владислав Слабкін, який підписав обвинувачувальний висновок і Зайцевій, і Дмитру Горбунову (про нього згодом), 2 роки тому спокійно пішов на пенсію, і службову догану йому виписували навздогін. Сьогодні він надає юридичні консультації, зокрема – допомагає і своїм колегам з рідної прокуратури. Суддя Алла Суханова, яка виносила вирок щодо Зайцевої, як і раніше, працює на своїй посаді в тому ж Центрально-міському райсуді Макіївки. Службове розслідування щодо міліціонерів, причетних до фабрикацій, триває уже кілька років. Частина з них також вже пенсіонери, частина – перевелися до інших відділів та управлінь.
Але найсмішніша ситуація зі згаданим Медведьком прокурором Макіївки. На час винесення вироку Зайцевій цю посаду обіймав Ренат Кузьмін. Нині він заступник Медведька, який віртуально звільнив його з органів прокуратури. Хороша «дисциплінарна відповідальність»...
 
З тавром ізгоя
«Я ніколи не забуду пережиті страждання і приниження. 4 роки мого життя загублені. Я став нервовою, дратівливою людиною. Я живу з почуттям страху, незахищеності. Я перестав вірити людям і вже не чекаю від життя нічого хорошого. Я страждаю від безсоння, а якщо засинаю, то прокидаюся від кошмарів: мені сниться, що я знову у в’язниці. У мене часто болить голова, хворе серце, «стрибає» тиск. Моя родина відмовилася від мене, тому що вони вважають, що я насправді злочинець, а діти соромляться такого батька. Родичі уникають мене: вважають, що я їх зганьбив. Мої знайомі перестали вітатися зі мною. Тавро небезпечного злочинця вже ніколи не дасть мені можливості знайти нормальну роботу чи завести нових знайомих, друзів. Суспільство відкинуло мене».
Це монолог Дмитра Горбунова, який провів у камерах ізоляторів загалом 30 місяців і 8 днів. А потім був виправданий судом. За цей час він втратив здоров’я, родину і повагу свого колишнього оточення. Натомість отримав другу групу інвалідності у зв’язку із туберкульозом, різке погіршення зору, хворобу ніг, а також … тавро небезпечного злочинця. Ті, хто взяв його під варту, навіть не думають вибачатися.
 
Дмитра Горбунова затримали 3 червня 2003 року в макіївському готелі «Маяк» і доправили в Центрально-міський райвідділ міліції. Підставою для затримання стала заява, подана у прокуратуру району його знайомим, який завинив йому чималу суму грошей. Аби компенсувати борг, знайомий видав Горбунову нотаріально оформлене доручення, згідно з яким дозволялося отримати гроші від ДК «Укрвуглереструктуризація». Він і одержав – понад 20 тис. грн. Але згодом від доручителя надійшла заява у прокуратуру: мовляв, гроші мали передати йому, а Горбунов ще й обманув працівників виконавчої служби, одержавши зайве.
 
У прокуратурі Гірняцького району за заявою було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, а колишньому товаришеві Горбунова пояснили, що їхня суперечка належить до цивільно-правових відносин. Тому, мовляв, звертайся до суду. Натомість заявник звернувся в іншу прокуратуру – Центрально-міського району Макіївки, яка швидко звинуватила Горбунова у шахрайстві в особливо великих розмірах.
 
Зазначимо, що кримінальне переслідування Горбунова санкціонував прокурор району Владислав Слабкін – той самий, який курував слідство у справі Світлани Зайцевої. Сам Горбунов вважає, що його справу було сфабриковано особисто прокурором. 19 червня 2003 року судом Горбунову було обрано запобіжний захід – утримання під вартою. 20 листопада 2003 року суддя Центрально-міського райсуду Макіївки Ольга Барсукова, відправляючи кримінальну справу Горбунова на додаткове розслідування, промовила: «Кого ви судите?». Очевидно, маючи на увазі, що правоохоронці віддали під суд невинну людину. Чому вона не винесла виправдальний вирок? Імовірно, не ризикнула зіпсувати відносини з прокуратурою. Інша суддя тримала справу на своєму столі з березня 2004-го по березень 2006 року, поки Дмитро Горбунов не домігся розгляду в Гірняцькому районному суді.
 
29 грудня 2006 року колегія Гірняцького райсуду Макіївки ухвалила вирок, яким Горбунова було цілком виправдано і негайно звільнено з-під варти. Прокуратура оскаржила виправдальний вирок, але 28 серпня 2007 року судова колегія Апеляційного суду Донецької області підтвердила: Горбунов не винен.
 
Зараз дім Дмитра Горбунова – Макіївський міський протитуберкульозний диспансер, більше йому жити ніде. Єдиний дохід – жалюгідна пенсія. Йому 52 роки і допомоги чекати немає від кого. Останньою надією Дмитра є тільки справедливе рішення суду, куди він звернувся з позовом про відшкодування збитку, заподіяного йому незаконними діями органів правосуддя.

Новини RedTram

Loading...