Економіка 2021-03-31 14:17 Шавалюк Любомир

Незасвоєний урок

Про тенденції та перспективи зовнішньоекономічних відносин між Україною та Японією

Що таке розвиток? Це коли сьогодні ми кращі, ніж учора, а завтра будемо ліпшими, ніж сьогодні, принаймні докладемо для цього всіх зусиль. Для розвитку економіки оця кращість передовсім має стосуватися ефективності та продуктивності. Ідеться і про окрему людину з її щоденними справами, і про підприємства з їхніми виробничими завданнями, і про державний апарат та країну загалом. І ось коли кожна, скажімо так, економічна одиниця має залізобетонну мотивацію розвиватися, працювати над самовдосконаленням і долати перешкоди на цьому шляху, тоді країна приречена на успіх.


Власне, у цьому й полягає відмінність між розвиненими країнами та нерозвиненими. Іноді нам здається, що передовим країнам їхнє багатство просто звалилося на голову як манна небесна. Так не буває. Усі видимі, матеріальні вигоди, яких у когось дуже багато, а в когось значно менше, є зовнішнім виявом внутрішньої системи цінностей і пріоритетів, відповідно до яких живуть і функціонують кожна людина, фірма, суспільство та країна. Людина може виграти в лотерею і стати багатою, а країна — ні. Розвинені держави націлені на конструктивне для себе перетворення реальності, вони усувають усі можливі перешкоди, що виникають на цьому шляху в будь-якого їхнього громадянина. І тому в підсумку досягають успіху. А нерозвинені займаються будь-чим, але не тим, що необхідне для розвитку. Тому в перших значно більше матеріальних вигод, вони живуть багато й різноманітно, а другі задовольняються тим, чим доведеться.
Відмінність у рівні розвитку можна спостерігати в таких поширених показниках, як ВВП на особу чи різних індексах людського розвитку. Вони чітко фіксують і констатують оцю розвиткову прірву між двома країнами, але нічого не говорять про те, які чинники її формують. Однак вона виявляється не тільки в цих часто використовуваних величинах, а й у багатьох інших. І якщо проаналізувати її вияви в певних галузевих показниках, то можна дійти багатьох конструктивних висновків, які вкажуть на те, куди має рухатися країна, що відстає в розвитку, щоб подолати цю прірву. Зовнішньоекономічні відносини між Україною та Японією — не виняток. Прискіпливий аналіз статистики цієї галузі наводить на думки про те, що робити українцям та чого ми можемо навчитися в японців.

 

Читайте також: Занепад чи поштовх


Слабка диспозиція


Базові показники зовнішньоекономічних відносин між двома країнами — експорт та імпорт товарів і послуг, а також обсяг і потік взаємних прямих іноземних інвестицій. У відносинах між Україною та Японією ці величини дуже промовисті (див. «Разючий дисбаланс»).


За даними Держстату, торік Україна вивезла до Японії товарів на $182 млн, а обсяг ввезення становив $1076 млн. Дефіцит українсько-японської торгівлі товарами сягнув майже $900 млн і був на сьомому місці за обсягом після Німеччини, США, Росії, Білорусі, Китаю та Швейцарії (у порядку спадання дефіциту). Незважаючи на коронакризу, він став рекордним за період після глобальної економічної кризи 2008—2009 року, а історично максимального значення набував у 2008 років, коли становив захмарні $2,68 млрд.

 


Про що свідчать ці дані? Японська економіка сильна, українська — слабка, тому великий дефіцит торгівлі товарами — це, так би мовити, об’єктивний результат різниці у класі. Це підтверджують інші країни у цьому переліку: сила їхніх економік має глобальний вимір. Хтось скаже, мовляв, до чого тут Росія й Білорусь? Російська економіка сильна лише завдяки дешевим енергоносіям (передусім природному газу, але також нафті й вугіллю) та виробництву продуктів їх переробки (паливу, мінеральним добривам, хімії та нафтохімії). Якщо не враховувати енергоносіїв, то в торгівлі з РФ Україна мала би помітний профіцит. А білоруська економіка сильна тим, що після початку війни на Донбасі стала посередником у нібито обмеженій торгівлі між Україною та Росією, а також користується дешевими російськими енергоносіями, завдяки чому може подекуди клонувати вигідні сторони економіки РФ.

 

Читайте також: Хто не заховався, той і винен


Решта країн із переліку сильні своєю потужністю, внутрішньою міццю, себто продуктивністю й ефективністю економічних систем. Вони виробляють відносно якісніші й дешевші товари, які виграють конкурентну боротьбу на українському ринку й не тільки на ньому. Дехто ставиться до великого торговельного дефіциту як до економічної хвороби, вкрай небезпечного явища, якого потрібно позбуватися будь-якими доступними засобами. Тому ми регулярно чуємо різні протекціоністські рекомендації на кшталт введення тарифних і нетарифних обмежень, штучного, притягнутого за вуха захисту національного товаровиробника тощо. Але стратегічно це далеко не завжди правильний шлях. Погляньмо на аналогії, які ця проблема має в дуже багатьох сферах. Коли у природі чи спорті в бою зустрічаються двоє нерівних за початковою силою суперників, то слабший може вирівняти свої шанси на перемогу хитрістю й різними зовнішніми засобами (у даному разі торговельними бар’єрами). Але незабаром, у наступних боях ці засоби стануть доступними й сильнішому, він почне їх застосовувати й відновить статус-кво, тому в довгостроковій перспективі ніхто не виграє (торговельні війни в підсумку не мають переможців, а лише тих, хто програв). Однак слабший може піти іншим шляхом. Наприклад використати цю ситуацію як стимул розвиватися, ставати сильнішим, «прокачувати» власні здібності, сильні та слабкі сторони. І тоді з часом він боротиметься на рівних, а отже, виграють усі. Тож великий дефіцит торгівлі товарами України з розвиненими країнами, зокрема Японією, — це не небезпечний симптом, який треба негайно ліквідувати, а показник того, куди розвиватися й у кого вчитися.

За даними Держстату, 2020 року Україна вивезла до Японії товарів на $182 млн, а обсяг ввезення становив $1076 млн. Дефіцит українсько-японської торгівлі товарами сягнув майже $900 млн і був на сьомому місці за обсягом після Німеччини, США, Росії, Білорусі, Китаю та Швейцарії


Інший висновок, що випливає з наведених даних: Україна займає занадто пасивну позицію в торгівлі з Японією. Попри територіальну віддаленість, у нас із нею завжди був спільний стратегічний геополітичний інтерес, бо обидві наші країни межують із Росією, і, треба сказати, це сусідство не з приємних. На цьому базисі треба зводити надбудову зовнішньоекономічних відносин. Країна Вранішнього Сонця завжди прихильно ставилася до України й регулярно виявляла це в різних дружніх жестах, починаючи з відомої всім підтримки реформи поліції, у рамках якої за допомогою японської сторони Україна отримала понад дві тисячі новеньких автомобілів «Тойота-Пріус» і «Мітсубісі-Аутлендер», та завершуючи входженням уряду Японії до міжнародного пулу кредиторів нашої країни після початку війни на Донбасі й виділенням нам кредитів і грантів (суми менші, ніж від ЄС та США, але й інтерес значно менший). Навіть у довоєнні часи, у далекому 2006-му Україна випустила єврооблігації, деноміновані в єні, що, очевидно, були орієнтовані на японський фінансовий ринок. Без сприяння тієї сторони успіх такого розміщення був би доволі сумнівним.


І ось на цьому тлі виявляється, що Україна не має в Японії жодного консульства. Наші двосторонні дипломатичні відносини обмежуються лише посольством у Токіо. Із 22 генеральних консульств, 11 консульств і 112 почесних консульств, які Україна мала у світі станом на 2019 рік, жодному не знайшлося місця в Японії. Якщо глянути на мапу диппредставництв, то в деяких країнах є по кілька (почесних) консульств, наприклад, в Еквадорі, Марокко, Аргентині, Казахстані, Таїланді, а в країні з населенням 125 млн осіб і вельми багатими мешканцями немає жодного. Формально консульства повинні займатися обслуговуванням громадян України та захистом їхніх інтересів, тобто нібито не зобов’язані мати щось спільне з економічною діяльністю. Однак є приклади держав, у яких консули отримують подвійну зарплату: дипломатичну й економічну (від держави чи її корпорацій) за просування економічних інтересів країни на території відповідного партнера. Це нормально й навіть прогресивно. І те, що Україна не застосовує повністю ресурс дипломатичних каналів в економічних цілях, свідчить про недоопрацювання з боку нашої держави.


М’яко кажучи, на рівні населення й бізнесу зв’язок між двома країнами занадто слабкий. Схоже на те, що влада замало робить для адекватного представлення економічного інтересу України у Країні Вранішнього Сонця. Після Революції гідності почався певний рух у напрямі створення (відновлення) торгових представництв України за кордоном, але станом на 2020 рік справа просунулася лише до того етапу, на якому обговорюють плани створення перших п’яти представництв у країнах, до переліку яких Японія не належить. Звідси висновок: як ми працюємо, такий і маємо результат у статистиці зовнішньої торгівлі. А оскільки працюємо повільно, фрагментарно й несистемно, то й результат відповідний.

 

Послуги й інвестиції


Якщо говорити про українсько-японську торгівлю послугами, то йдеться взагалі про мізерні цифри (див. «Разючий дисбаланс»). Експорт послуг на порядок менший, ніж вивезення товарів, а якщо порівнювати цифри торговельного обігу між двома країнами, то за товарами він у 106 разів вищий, ніж за послугами (для всієї зовнішньої торгівлі України це співвідношення менше за чотири). З одного боку, це дивно, бо третина нашого експорту послуг пов’язана з інформаційними технологіями, а ця галузь не знає відстаней і кордонів. Це ще одна грань недонасиченості присутності України на ринку Японії. З іншого — якщо загальна інтенсивність взаємної торгівлі низька, то дуже ймовірно, що відносно невеликі компанії та сегменти економіки взагалі не будуть у ній представлені, бо їм забракне власних ресурсів для виходу на ринок. Звісно, якби була певна державна політика, спрямована на просування українського бізнесу в Японії, то, мабуть, представництво нашої сфери послуг було би там насиченішим. Але оскільки такої політики немає, то й результат відповідний.

 

Читайте також: Увімкнути інстинкт виживання


Із прямими іноземними інвестиціями (ПІІ) ситуація в чомусь подібна. За даними Держстату, на початок минулого року запас японських ПІІ в Україні становив лише $140 млн. Це в кілька десятків разів менше, ніж у країн-лідерів за обсягом інвестицій, і становить лише 0,4% від усіх іноземних грошей, укладених в Україну в формі ПІІ. До речі, українських інвестицій в Японії немає взагалі. Та і як вони можуть там бути, якщо ця країна не становить належного інтересу для нашої держави, що очевидно зі статистики зовнішньоекономічної діяльності? Японія значно переважає нас у розвитку, японські технології могли би збагатити нашу економіку. Тому дуже жаль, що ми не намагаємося системно залучати в Україну японських інвесторів. Утім, є й винятки. У 2016 році на Львівщині японський виробник кабельної продукції Fujikura відкрив ТОВ «Фуджікура Аутомотів Україна Львів» — завод, що виробляє електричне обладнання для здебільшого німецьких автомобілів. Це були золоті часи залучення іноземних інвесторів, коли незважаючи на всі економічні, воєнні й геополітичні обставини в Україні системно почали відкривати нові, хоч і невеличкі виробництва. Так українська економіка могла б інтегруватися не тільки в європейські, а й у японські ланцюжки постачання. Однак тепер такі проєкти поставлено на паузу, а їхні перспективи стали доволі туманними.


Структура торгівлі


Аналіз структури торгівлі товарами між Україною та Японією підтверджує й доповнює зроблені висновки (див. «Викривлена структура»). Почнімо з японського імпорту. Майже дві його третини — це товарна група «засоби наземного транспорту, окрім залізничного». Іншими словами, більшість товарної продукції, яку Україна завозить із Японії, — це автомобілі. Японські автомобілебудівники — глобальні гравці, які лідирують у певних сегментах у всьому світі. Фактично, це транснаціональні компанії, масштаб діяльності яких дає їм змогу самотужки, без жодної державної допомоги виходити на ринок будь-якої країни й займати там провідні позиції. Україна для них — лише один із ринків. Статистика засвідчує, що вони не просто присутні тут, а й непогано почуваються. За даними Укравтопрому, торік чотири з десяти автомобільних брендів, які продали найбільше нових автівок у нашій країні, походили з Японії. Toyota посіла друге місце в переліку найбільш продаваних марок, Nissan — шосте, Suzuki — дев’яте, Mazda — десяте. Тобто позиції японських виробників транспортних засобів на первинному ринку України доволі сильні й конкурентні. Цього не скажеш про ринок уживаних авто: на ньому японці не так сильно представлені, бо «євробляхи» зазвичай мають європейську не тільки реєстрацію, а й національність. А дарма. Окремі транспортні засоби японського виробництва такі довговічні й легкі в експлуатації, що на них досі високий попит, наприклад трактори Kubota 1980-х років виробництва досі справно орють ниви, зокрема й українські. Тож наша близькість до ЄС відіграє вирішальну роль у результатах імпорту вживаної автотехніки, але на первинному ринку японці таки беруть своє. З цього й випливають такі високі показники автомобільного імпорту.

 


Інші товарні групи, які Україна імпортує з Японії, мають значно скромніші обсяги. Це зумовлено зокрема тим, що серед компаній-виробників відповідної продукції менше глобальних лідерів, у відповідних нішах вища конкуренція, передовсім зі сторони Китаю, Південної Кореї, ЄС та США, а віддаленість України робить її менш пріоритетною для багатьох японських виробників, які, можливо, не готові витрачати ресурси на вихід на такий малий і відносно далекий ринок. Утім, наша країна все одно щороку витрачає кілька сотень мільйонів доларів на японські машини, прилади, електроніку, фармацевтичну й хімічну продукцію. І це також хороший результат, доволі повчальний для нас. Україна не має своїх глобальних чемпіонів, які самотужки могли б освоїти японський ринок. Але може брати приклад із тих нішевих виробників, які, працюючи в доволі конкурентних умовах на малому ринку, показують такий результат. Звісно, з допомогою держави наші виробники мали би більше шансів на успіх на ринку Японії. Але так складається в Україні: все, що виходить на державний рівень, зазвичай починається із приватної ініціативи. Схожий акцент у роботі з японським ринком, можливо, потрібен і тут.


Що ж до експорту з України до Японії, то він узагалі нерепрезентативний, не відбиває наших сильних сторін. Торік 46% обсягу продукції українського виробника, вивезеної до Японії, становив тютюн, тобто різні цигарки. Ця товарна група абсолютно не належить до переліку тих, у яких Україна має ноу-хау чи стратегічні конкурентні переваги. Але коли стосовно віддаленого ринку немає цілеспрямованої державної політики, то результати роботи на ньому можуть бути доволі випадковими й дивними. Так і тут. На другому місці за обсягом вивезення до Японії з України перебуває залізна руда. Це один із наших флагманських видів експортної продукції. Теоретично можна було би нарощувати присутність на японському ринку за цією товарною групою. Однак коли під боком є Китай, металургійна промисловість якого оперує суттєво більшими обсягами, це робити не завжди доцільно. Решта товарних груп, які Україна експортує до Японії, мають такі скромні результати, що про них і згадувати не варто.

 

Потенційні можливості


Якщо аналізувати нинішній стан зовнішньоекономічних відносин між Україною та Японією, то складається загальне враження, що все дуже похмуро. Мабуть, така ситуація об’єктивна. І якщо в цьому напрямі найближчим часом не з’явиться певних стратегій, зусиль, дій і притомних політик із боку держави, то український бізнес іще довго залишатиметься за бортом одного з найбільших ринків світу. Потрібно діяти, до того ж робити це на підставі аналізу того, чим Японія торгує з рештою світу. Чого потребує її економіка та що ми можемо запропонувати?


Зосередимося на торгівлі товарами, хоча підхід до аналізу послуг такий самий. Слід зауважити, що в Японії зовнішня торгівля товарами доволі диверсифікована, тобто країна експортує та імпортує чималі обсяги продукції за багатьма товарними групами (див. «Невичерпний потенціал»). Основна стаття імпорту, яка займає шосту частину всього імпорту, — це енергоносії. Нині Україна може мало що запропонувати в цьому сегменті, бо сама ввозить левову частку їх споживання. Але якщо трохи помріяти, то теоретично колись у майбутньому, коли ми закінчимо робити нашу економіку енергоефективною й видобуватимемо стільки нафти, газу й вугілля, що й на експорт зможемо постачати, тоді ринок Японії стане для нас цікавим. Утім, тоді японська енергетика вже може стати повністю відновлюваною.

 


Наступними за обсягом імпорту є машинобудівні товарні групи. Мабуть, ідеться про імпорт комплектуючих, бо Японія й імпортує машини, прилади електроніку, й експортує їх, хоча вивозить у більших обсягах. Наразі тут Україна теж не особливо має що запропонувати Країні Вранішнього Сонця. Однак приклад Fujikura наглядно засвідчує, що наша країна може бути вмонтована в деякі виробничі ланцюжки японської економіки завдяки дешевій робочій силі, територіальній близькості до величезного ринку збуту ЄС і дипломатичній прихильності японців. Та тільки щоб цей процес був насиченим і незворотним, ми повинні виконати своєрідне домашнє завдання: здійснити реформи, необхідні для того, щоб інвестори комфортно почувалися, працюючи на нашій землі. Поки що в цьому напрямі більше запитань, аніж відповідей. Відтак здебільшого Японія обходиться без України.


Єдиний масивний шанс зачепитися за японський ринок — експортувати туди залізну руду й металургійні напівфабрикати. Виробників такої продукції в Україні доволі небагато. Із ними потрібно працювати, хоча їхня належність олігархам може знизити ефективність такої співпраці. Якби вони постійно були присутніми на японському ринку, то на цій основі, можливо, можна було би розвивати українсько-японську торгівлю й за іншими напрямами.


Утім, світ не зійшовся на залізній руді. Японська економіка така велика, що навіть за далеко не найголовнішими товарними групами обсяг імпорту вражає. Відомо, що ринок продовольства Японії доволі закритий, бо країна підтримує власного агровиробника. Найбільш імпортована продовольча товарна група «м’ясо та їстівні субпродукти» перебуває аж на 14 місці за обсягом ввезення. Утім, обсяг імпорту за нею величезний за мірками України: торік він становив $10,3 млрд. Із тих груп, які нас могли б зацікавити, Японія імпортує зернових на $5,8 млрд (торік ми експортували зерна до всіх країн на $9,4 млрд) жирів та олій на $1,4 млрд ($5,8 млрд) залишків і відходів харчопрому на $2,9 млрд ($1,6 млрд). Аналогічні точки перетину економічних інтересів України та Японії є також у непродовольчих товарних групах, до того ж їх чимало. Це означає, що для українських товаровиробників потенційно є місце на японському ринку. Однак щоб його зайняти, потрібно докласти певних зусиль, зокрема на державному рівні. Без цілеспрямованої державної політики зовнішньоекономічна діяльність України розвиватиметься хаотично й у тому напрямі, який визначить випадок. Це не найоптимальніший сценарій для нашої країни. І точно не такий, що забезпечив би максимально швидкий розвиток нашої економіки.