ut.net.ua 2009-12-11 00:00 Губенко Дмитро

Слабка ланка

Недореформована й етнічно розділена Латвія найважче в Європейському Союзі переживає економічну кризу

 

Коли десять років тому автор цієї статті вперше відвідав Латвію, ця мальовнича балтійська країна вже справляла неабияке враження. Небачені ще тоді в Україні супермаркети, а також готелі та ресторани надавали послуги цілком європейського рівня. А головне – в країні, яку щойно запросили на переговори про вступ до Європейського Союзу, панував оптимізм.
Через п’ять років після омріяного приєднання до ЄС настрій у більшості латвійців досить похмурий. Країна так і не довела до кінця вирішення старих проблем – інтеграції російськомовного населення, реформування політичної та економічної систем, боротьби з корупцією. Натомість злива дешевих кредитів у середині 2000-х призвела до перегріву економіки та її жорсткої посадки.
 
Мокре кошеня
 
На перший погляд, Рига не справляє враження міста, охопленого глибокою кризою. На вулицях сяють різдвяні прикраси, яскраві вітрини закликають знижками, у модних кав’ярнях увечері немає вільних місць. Однак навіть у центрі столиці де-не-де можна побачити вакантні торговельні площі, та й у відчинених крамницях покупців небагато. «Зараз ситуація нормалізувалася, – розповідає менеджер культурних проектів Інесе Аузіня. – А от на початку року було справді важко. Закривалися крамниці, на вулицях ходило багато п’яних». Цього­річ, 13 січня в столиці навіть спалахнули заворушення. Колись гордий «балтійський тигр», Латвія – за визначенням самих латвійців – тоді перетворилася на мокре кошеня.
 
Економічні проблеми в країні почалися ще до того, як світ занурився в глобальну кризу. В 2006–2007 роках економіка зростала на 11–12% щороку, тоді як дефіцит платіжного балансу перевищував 20% валового внутрішнього продукту. Коли ж у 2008 році почався відтік капіталу, Латвія відмовилася від ідеї девальвації валюти – лата, який ще з 2004 року прив’язаний до євро. Валютні резерви національного банку скоротилися з $6,6 млрд у травні 2008-го року до $3,4 млрд у листопаді тогож року.
 
Проблем країні додав ще й Parex Bank, відомий відсутністю вимог щодо походження вкладених у нього грошей. Підозрюють, що у ньому тримали гроші й російські олігархи. 8 листопада 2008 року держава була змушена купити за символічні два лати 51% акцій банку, щоб уникнути його банкрутства. Після цього уряд розмістив на депозитах 600 млн латів для підтримки ліквідності, а загалом державну допомогу Parex Bank оцінюють у 1,1 млрд латів. Банківський сектор Литви та Естонії практично повністю належить іноземним, переважно скандинавським банкам, тож сусідкам Латвії не довелося так витрачатися.
 
Наприкінці минулого року нобелівський лауреат, економіст Пол Кругман порівняв Латвію з Аргентиною. «Схоже, історія повторюється. Перший раз як трагедія, другий раз як інша трагедія», – написав він у The New York Times. І не помилився: латвійський ВВП за підсумками минулого року впав на 4,6% – тоді це був один із найгірших показників у світі. В 2009-му падіння ВВП, за прогнозами, становитиме вже 18%. Рівень без­робіття в країні, за даними Eurostat, у жовтні сягнув 20,9% – це найвищий показник у ЄС.
 
Рік розплати
 
Політолог Вейко Сполітіс убачає в цій ситуації справедливу розплату за безвідповідальну макроекономічну політику латвійського уряду: «Естонія в роки буму вилучала з обігу грошову масу, створювала резерви, які зараз допомагають їй легше пережити кризу. Латвія натомість лише пришвидшувала економіку». «Треба тиснути на газ до самого кінця», – цитує він тодішнього міністра транспорту, а тепер віце-мера Риги Айнарса Шлесерса. Уряд байдуже спостерігав за тим, як економіка зростала мов на дріжджах завдяки дешевим кредитам від шведських банків та найбільшій у Європі бульбашці в сфері нерухомості. Щось подібне відбувалося тоді і в Україні, але не в такому масштабі: в Латвії майже третина сімей живуть у квартирах, придбаних за іпотечними кредитами! Вага поганих кредитів у кредитних портфелях банків у листопаді 2009 року вже сягнула 14%.
 
Криза завдала по латвійцях подвійного удару – позбавила їх частини доходів або й загалом робочих місць, а їхня нерухомість за останній рік упала в ціні вдвічі (за даними Global Property Guide, це найбільше падіння цін на нерухомість у світі). Загроза банк­рутства нависла не лише над окремими родинами, а й над усією країною. Торік у грудні Міжнародний валютний фонд та Євросоюз надали Латвії пакет допомоги в €7,5 млрд (або €3360 на кожного латвійця). Щедрість Заходу, однак, мала зворотний бік – уряд вимушено погодився консолідовувати державний бюджет на мільярд латів щороку до 2012-го, коли він сподівається запровадити євро (на думку більшості експертів, такі сподівання марні). Це рішення потягнуло за собою скорочення пенсій, а також робочих місць, зарплат у державному секторі (передусім в освіті й охороні здоров’я) та підняття податку на додану вартість.
 
Наприкінці 2009-го Латвія була змушена консолідувати бюджет ще на 500 млн латів – цього разу за рахунок збільшення податку на дохожи фізосіб, а також запровадження нових податків та зборів. Це неодмінно потягне за собою подальше зменшення внутрі­шнього попиту, яке може затягнути країну в дефляційно-боргову спіраль за японським зразком. Постійне зниження цін призведе до зростання відсотка невиконаних боргових зо­бо­в’я­зань.
 
Експерти зазначають, що Латвія мала інший шлях – контрольовану девальвацію лата. Це, однак, призвело б до масового банкрутства підприємств та фізичних осіб, які здебільшого брали деноміновані в євро кредити. Критики уряду акцентують на тому, що міжнародну фінансову допомогу фактично було надано не Латвії, а шведським банкам, які домінують у банківській системі всіх балтійських країн. Девальвація була б жорстким ударом для економіки, однак вона могла б відновити конкурентоспроможність латвійських підприємств, а згодом і зростання ВВП.
 
Україна-лайт
 
Провину за нинішній стан країни політолог Вейко Сполітіс покладає на еліту, для якої він не шкодує жорстких слів. «Товариші по чарці ставали міністрами», – описує Сполітіс латвійський політикум. Домінування в ньому трьох місцевих «мінігархів» (мера Вентспілса Айварса Лемберґса, голови Народної партії Андріса Шкеле та віце-мера Риги Айнарса Шлесерса) змушує Сполітіса називати Латвію не інакще як «Україна-лайт». Усіх цих політиків свого часу звинувачували в причетності до корупції, а Лемберґса у 2007 році навіть заарештовували за звинуваченнями в хабарництві, відмиванні грошей та перевищенні повноважень.
 
Але підмочена репутація не заважає їм активно боротися за владу в Латвії – майже за рік до парламентських виборів. «Кампанія будуватиметься на концепції лідерства, а не демократії, – з жалем стверджує Сполітіс. – Вони відверто кажуть, що Карліс Улманіс (авторитарний лідер Латвійської республіки, який 1934 року розігнав парламент. – Ред.) – це добре. Тому, швидше за все, мінігархи просуватимуть зміни до Конституції, які зроб­лять Латвію президентською республікою». Протистояти загрозі авторитаризму, на його думку, може громадянське су­спільство, на яке орієнтується лише «Єдність» – політичний блок правоцентристських партій «Нова Ера», «Громадянський Союз» і «Товариство за іншу політику».
 
Корупційність закорінена в політичній культурі Латвії, яка багато в чому залишається радянською. На відміну від сусідів країна так і не спромоглася реформувати Цивільний кодекс і державну службу. Естонські та литовські законодавці ще на початку 1990-х зробили прозорими як державні фінанси, так і процес фінансування політичних партій. Латвія ж залишається єдиною країною в ЄС, в якій партії не фінансують із державного бюджету, а отже, вони швидко підпадають під уплив грошових мішків. «Ще одна причина неефективності латвійської політичної системи – партії тут поділяються на ліві та праві не за ідеологічною, а за етнічною основою. Праві – латиські, ліві – російські», – вважає Сполітіс.
 
Російський ренесанс
 
[1677]Із цим твердженням політолога погоджується мер Риги Ніл Ушаков – перший росіянин на цій посаді в історії міста. «Це була традиційна ситуація, коли латиші голосують за латиські партії, а росіяни – за російські. Наприклад, пенсіонер приходить на виборчу дільницю й вибирає в бюлетені спочатку латиські партії, а потім ті з них, які боротимуться за права пенсіонерів, або ж аналогічно російські партії», – розповідає міський голова. На його думку, етнічний поділ гальмував розвиток країни, тож він із однопартійцями створював «Центр згоди» як міжетнічну політичну силу. В результаті цього року партія набрала найбільше голосів на виборах до Ризької думи, а серед тих, хто підтримав «Центр згоди», було 30% латишів.
Говорячи про етнічну ситуацію в країні, Ушаков виокремлює три основні проблеми. По-перше, проблему негромадянства, адже 17–18% населення не є громадянами Латвії. «Зараз процес натуралізації зупинився, бо абсолютна більшість негромадян – це люди, віком понад 55 років. Плюс безвізовий режим із Росією та можливість їздити без віз від Лісабона до Владивостока теж знижує темпи натуралізації», – відзначає він. По-друге, мер вважає, що в російської мови в Латвії має бути статус офіційної (тобто можливість спілкування із самоврядуванням російською та написання в паспорті імені та прі­звища кирилицею).
 
Третю проблему – недопредставництво російськомовної меншості в органах влади – «Центр згоди» має всі шанси невдовзі вирішити. На сьогодні це найпопулярніша політична сила в країні, чого не можна сказати про її партнера в Ризькій думі – очолювану віце-мером Айнарсом Шлесерсом Латвійську першу партію/«Лат­вій­ський шлях». Ушакова не турбує репутація заступника (наприклад, у січні цього року, ще будучи міністром транспорту, той призначив 26-річного некваліфікованого сина свого водія на посаду в державному підприємстві з зарплатою 4000 латів на місяць). «Працювати зі Шлесерсом добре, він відповідальна особа, котра і в політиці, й загалом по життю тримає слово», – заявив ризький мер Тижню.
 
Несподівана дискримінація
 
Державний мовний центр – установа, яка тривалий час була опудалом для російськомовного населення Латвії, займає кілька кімнат у звичайному будинку в центрі Риги. «Як ви гадаєте, скільки в нас інспекторів? – запитує голова відділу контролю Центру Антонс Курсітіс. – 16 на всю країну!» При цьому кількість скарг на невиконання мовного законодавства, що надходять від громадян, постійно зростає, а зарплати, навпаки, падають. Проте найбільшою проблемою Курсітіс вважає неправильне розуміння мовної ситуації в країні закордонними спостерігачами.
 
«Російськомовні не меншість! – пояснює він. – У семи найбільших містах Латвії, де живе більше половини населення країни, тільки 40% латишів. Тому реально вони не меншість, а більшість». До того ж, іще з радянських часів закріпився своєрідний мовний поділ галузей народного господарства: транспорт, торгівля, промисловість – переважно російськомовні; сільське господарство, освіта, культура, державне управління та місцеве самоврядування – в основ­ному лати­сько­мовні. Великою проблемою для національної безпеки країни зараз є депутати місцевих рад, які не володіють державною мовою, а отже, ними легко маніпулювати.
 
Ця тенденція зміцнюється тим, що лише третина латиської молоді вивчала в школах російську мову, й тепер вони менш конкурентоспроможні на ринку праці великих міст, ніж їхні російськомовні однолітки, які з 2004 року вчаться в білінгвальних школах. У багатьох компаніях латишів 3–4%. «Саме латиськомовних дискримінують працедавці», – наголошує Курсітіс. Держава ж не може захистити своїх громадян, оскільки після 2000 року право визначати робочу мову на приватних підприємствах було віддане власникам, і вони, приймаючи на роботу, можуть вимагати знання російської.
 
«Російська мова в Латвії самодостатня – й це велика проблема», – визнає Курсітіс. Книжки російською дешевші, ніж латиською, тож їх купують навіть латиші. На латвійських каналах російські фільми та серіали, як і в Україні, йдуть лише із субтитрами державною мовою. «В разі запровадження двомовності наше майбутнє буде, як у Білорусі чи Ірландії. Латиська мова залишиться хіба на селі», – каже чиновник. Утім, порівняно з Україною, в Латвії не все так погано. Принаймні в кіосках преси можна побачити численні латиськомовні глянцеві видання – як місцеві, так і міжнародні на кшталт Cosmopolitan.
 
Утеча від кризи
 
Та, незалежно від мовної належності, всіх жителів Латвії об’єднує недовіра до влади: згідно з опитуваннями Eurobarometer, тільки 6% із них довіряють своєму парламенту. Латвійці також є найбільшими євроскептиками в усьому Євросоюзі: тільки 44% вірять ЄС, а 25% бачать у ньому позитив. Тим не менше, довіра до Брюсселя є все одно вищою, ніж до власної держави. «Я бачила при владі вже всіх політиків, а тепер до неї повертаються ті, хто її мав у 1990-х», – пояснює цей феномен менеджер проектів та перекладач Ієва Валайне, яка вже п’ять років живе у Швеції.
 
Ротація при владі політиків із підмоченою репутацією посилює в суспільстві апатію, а брак перспективи висхідної соціальної мобільності штовхає людей до еміграції. Політолог Вейко Сполітіс, однак, вірить, що латвійське громадянське суспільство ще покаже себе. «Саме тому я все ще в Латвії, а не в Туреччині, де живе моя дружина, чи в Естонії, яка є моєю другою батьківщиною, або Фінляндії, де я дописую докторат», – ділиться своїм оптимізмом Сполітіс.

[1675][1676][1686]

 
Що змінилося після 1989 року

 

 
Кіріл Хомічев, підприємець
 
Минуло 20 років, а ми де були, там і лишилися. В 1990-х людей об'єднувала думка про світле майбутнє, й ми досягли багатьох зовнішніх змін. Але внутрішніх не відбулося! Тут, наприклад, дуже велика російська громада, якою через інформаційний вакуум дуже легко маніпулювати. Радянська ментальність, до речі, залишилася як у російськомовних, так і в латишів. Вступ до ЄС приніс зміни в гірший бік. З'явився доступ до фінансових ресурсів, які можна дерибанити. ЄС, на жаль, не займався контролем.
 
Я ще два роки тому закрив своє рекламне агентство, тому що в нас оцінюють не продукт, а твої зв'язки. Це все спадок радянської ментальності. Зараз умов у країні для малого та середнього бізнесу немає. Платоспроможність населення стрімко падає, безробіття зростає, люди виїжджають, податкова політика недружня. Тут потрібні фундаментальні зміни масового характеру. Але хто їх робитиме, якщо всі емігрують?
 
Лаура Іванова, студентка
 
З 1999 року в країні відбувалося зростання, люди зажили краще. Але в 2008 році почалася криза, й усе стало дуже погано – скоротили всім зарплати, студентам – стипендії. В Латвії немає роботи, й навіть на посаду двірника конкурс. У Даугавпілсі, звідки я родом, звільнили половину вчителів, решті зменшили на 40% зарплати. Чим люди платитимуть підвищені податки? Латиші – народ, який багато працює, але мало говорить. Ніхто не протестує. Втім, у нас є також речі, якими можна пишатися, – фестиваль пісень і танців та спорт. 
 
Ієва Валайне, перекладач
 
Я переїхала до Швеції в 2004 році, коли Латвія вступила до ЄС. До того в Швеції було дуже важко отримати дозвіл на роботу та навчання, але потім усі перешкоди швидко зникли. Тепер, відвідуючи Латвію, навіть не помічаю, що є якийсь кордон. ЄС дав багато країні – особливо сільській місцевості в межах вирівнювання єврорегіонів. Для мене ж це означало можливість отримати ступінь магістра в шведському університеті. Але це також означає, що 75% моїх друзів зараз живуть за кордоном. У Швеції я навчилася дивитися на Латвію критично, і більше не вірю в цю державу. Моя місія – допомагати простим людям, і я думаю, що в Швеції можу зробити для них більше, ніж удома.
 
Що змінилося в країнах Балтії

 

23 серпня 1989 року
На відзначення 50-ї річниці пакту Молотова – Ріббентропа Таллінн, Ригу та Вільнюс зв'язує людський ланцюг «Балтійський шлях»
 
16 листопада 1989 року
Верховна Рада Естонської РСР проголошує Декларацію про суверенітет
 
20 грудня 1989 року
Комуністична партія Литви ­виходить зі складу КПРС
 
11 березня 1990 року
На першому засіданні Верхов­ної Ради Литовської РСР, у якій більшість мав «Саюдіс», прийнято Акт про відновлення незалежності Литви
 
4 травня 1990 року
Верховна Рада Латвійської РСР приймає Декларацію про відновлення незалежності Латвійської республіки (з перехідним періодом)
 
8 травня 1990 року
Естонська РСР стає Естонською республікою
 
13 січня 1991 року
Штурм радянськими військами вільнюського телецентру. Гинуть 15 осіб, понад 600 поранені
 
20 серпня 1991 року
Верховна Рада Естонії приймає Резолюцію про державну незалежність Естонії
 
21 серпня 1991 року
Латвія остаточно відновлює ­незалежність
 
1993 рік
Радянські війська залишають Литву
 
1994 рік
Радянські війська залишають Естонію та Латвію
 
1997 рік
Естонію запрошують до переговорів про вступ до ЄС
 
1999 рік
Латвію та Литву запрошують до переговорів про вступ до ЄС
 
2004 рік
Країни Балтії вступають до ЄС та НАТО
 
27–28 квітня 2007 року
Після перенесення пам'ятника Солдатові-визволителю з центру Таллінна на військове кладовище російськомовна молодь починає заворушення в місті
 
31 грудня 2009 року
Литва має закрити Іґналінську АЕС
 
ЦИФРИ

 1 лат = 17 грн 

Офіційна
середня зарплата
456 латів 
 
Обід у кафе-їдальні
3–4 лати 
 
BigMac
1,6 лата
  
Хліб
0,25 лата
  
Літр молока
0,4 лата
  
Півлітрова
пляшка пива
0,55 лата
 
 
Літр бензину
0,73 лата

 

 
Словничок

 

Латвійське – те, що стосується Латвії як країни
 
Латиське – те, що стосується латиського етносу