Політика 2017-10-06 21:21 Малко Роман

Нові закони про ОРДіЛО: як ковтали пілюлю

Форсування прийняття законів про реінтеграцію Донбасу стало черговим свідченням ручного управління парламентом

Вістові Банкової, які переконували депутатів на засіданнях фракцій і комітету, що цю гірку пілюлю просто треба проковтнути і забути, загалом праві. Закон, про продовження особливого статусу ОРДіЛО (№ 7164), мовляв, все одно не працюватиме і потрібен лише для галочки та заспокоєння стратегічних партнерів. А посилання в законі про реінтеграцію Донбасу (№ 7163) на Мінські домовленості нічим поганим не загрожує. Це такий собі елемент гри. Ми вам прогнемося тут, а ви нам підсобите там. Ми вам приймемо ахінею, яка не працює і ніколи не працюватиме, а ви нам не скидайте санкції. Врешті всі санкції базуються, мовляв, на мінських протоколах, і нічого з цим не вдієш. Якщо від них відмовитись санкції зникнуть, а цього й прагне Кремль…

Це, звісно, не зовсім правда. І такий ризик стосується хіба деяких країн Європи. У США санкції ухвалені Конгресом, і ніхто їх просто так не зніме, навіть президент Трамп. Та й  про жодні мінські домовленості в них не згадується, якщо що. Але це так, ліричний відступ…

А навіщо партнерам ця дурня, то окреме питання. Мабуть простим смертним і справді ніколи не збагнути такої глибокошарової багатоходівки, яка може зародитися в кабінетах Берліну, Парижу, Брюсселя чи Вашингтону. Але зрозуміти нарешті, що Україну з її проблемами, друзі і партнери бачать лише оборонним валом від варварів зі Сходу, таки доведеться. Не більше і не менше. Було б інакше, розмова велася б в кардинально іншій тональності і з іншими аргументами, смертельнішими за стурбованість.

Читайте також: Тихий гучний процес 31 серпня

 Коли в червні цього року з язика глави РНБО Олександра Турчинова зірвалась сентенція про потребу прийняття закону про деокупацію Донбасу, країна з полегшенням зітхнула. Нарешті вище керівництво дозріло до дорослих рішень, і в нього з’явився справжній план, як звільнитись від окупанта і отримати перемогу. Те що на той момент в «кривавого пастора» ще не було ніякого закону, не бентежило. Є ж концепція! А це вже майже перемога на фоні кількарічного тупцювання і постійної «зради».

Зважаючи на постійно підтримувану інтригу і таємничість довкола творення цього рятівного плану та відтягування моменту його оприлюднення, коли нарешті з’явився його остаточний текст, стало дуже сумно. Ілюзія про можливо ще не втрачену державницьку потенцію його авторів та натхненників розвіялась як дим. Адже назвати революційним актом, який все розставить по своїх місцях, стане основою державної політики по звільненню окупованих територій, чи ще смішніше -  «новою ефективною технологією захисту України від агресора», як анонсувалось, те, що склепали на коліні і задньою ногою, а потім ще покреслили на вимогу улюблених партнерів, складно.

Можна зараз гадати, чи ініціатива Турчинова була своєрідним шантажем президента і підставою, з якої треба було якось викручуватись, чи це було їх спільне напрацювання, але факт в тому, що брати на себе відповідальність втілити цю ідею не порадившись «з ким треба», як мінімум президент не ризикнув. А коли вже почали радитись і думати, як згладити гострі кути, щоб і нашим, і вашим, і Путін не образився, тоді раптом пригадали, що закінчується термін давно забутого мандату терористам, прийнятого ще в 2015-му під тиском з Мінська т. зв. закону «про особливий порядок місцевого самоуправління в окремих районах Донецької і Луганської областей» і здалося б його продовжити. Це якраз збалансує.

Читайте також: Мистецтво зволікання

Звісно, не виключено що на першому місці стояло якраз самоуправління в ОРДіЛО і для балансу вирішили використати саме закон про реінтеграцію. Сподівалися протягти в його тіні завідома скандальну, яка точно викличе спротив, недіючу, але для чогось потрібну Кремлю і терористам писульку. В будь-якому разі, ключовою помилкою цієї спецоперації стало форсування прийняття сирих недопрацьованих і необдуманих законів звичним для Петра Олексійовича і його команди способом. Станом на вечір середи, більшість народних обранців ще в очі не бачили за що вони мають проголосувати. В четвер зранечку закони в авральному режимі розглянули на фракціях, потім в комітеті з безпеки та  оборони і з розгону внесли в порядок денний. Вже по тому хто голосував за внесення можна було зрозуміти з якого боку чекати спротиву чи несподіванок.

Втім, спротив почався ще на засіданні однієї з фракцій коаліції. Зокрема різко зросла температура в стані «Народного фронту». Депутатам не сподобалось посилання на Мінські домовленості які фактично є фільчиною грамотою в законі про реінтеграцію Донбасу і дуже не сподобалося відсутність в законі, що продовжує особливий статус ОРДіЛО, хоча б якихось запобіжників від неприємностей. Нібито Арсеній Яценюк змушений був буквально з засідання фракції телефонувати Петру Порошенку, який саме виховував депутатів фракції свого імені в сусідньому приміщенні парламенту і вимагати внесення правок в законопроекти, інакше НФ взагалі відмовиться голосувати. Петро Олексійович змушений був почути побажання партнерів по коаліції, бо іншого виходу в нього не було і вже за якусь годину закон № 7164 було перевнесено з доповненями. Те саме зробили і з законом № 7163 тільки на словах. Пообіцявши, що підчас підготовки до другого читання, всі вимоги будуть враховані і посилання на мінські протоколи замінять, як того хоче НФ, посиланням на резолюцію ООН. Всі ці маніпуляції було проведено так швидко (підчас обіду, комітет з нацбезпеки і оборони ще раз провів засідання аби формально була витримана процедура), що голосуванню запланованному на початок вечірнього засідання здається вже ніщо не могло завадити.

Але як не дивно вечірнє засідання повноцінно провести не вдалося. Тільки-но голова РНБО пан Турчинов представив на суд депутатів своє дітище, як президія виявилась заблокована об’єднаними силами фракцій Батьківщини та Самопомочі, а також свободівцями і представниками Національного корпусу. Блискуче проведена операція і стратегічно виправдане миттєве виведення з ладу мікрофонів, фактично забезпечили бунтарям того дня перемогу. Незважаючи на перевагу в живій силі, на спробу знову про щось домовитись, незважаючи нінащо, спікеру довелося таки закрити засідання перенісши голосування на завтра.

В те, що завтра за закони проголосують, було вкрай важко повірити, адже п’ятниця в парламенті день «трудоголіка». Але сталося диво. Про те як їх нагинали на вечірніх засіданнях фракцій нардепи розповідали неохоче. Ну прийшов президент, ну попросив, ну сказав, що це дуже важливо. Зате про те, як телефонували з одного посольства Єгору Соболєву і проводили з ним виховну бесіду, представники фракції БПП описували у вельми яскрафих фарбах. Чи справді телефонували наразі не вдалося дізнатися, хоча й цілком можливо. Ну але принаймні з усіх вчорашніх бунтівників лише свободівець Юрій Левченко продовжував чинити спротив до останнього. І навіть трохи підкоптив нардепів димовою шашкою, виявляючи свою незгоду з тим що відбувається. Спікеру Андрію Парубію в той момент мабуть аж тьохнуло серце, згадались щасливі часи бойової молодості, але все на що він спромігся, це сумно сказати, що «отруйний газ запустили в залу» і далі продовжувати нести свою важку ношу…

Читайте також: Вибори на Донбасі: поділити на нуль

Власне,  як і планувалося, закони внесені президентом таки проголосували, враховуючи правки партнерів по коаліції і не тільки. З закону «про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях», оминаючи регламент, вилучили, не чекаючи другого читання, першу частину 7 статті, де йдеться про Мінські угоди. А «закон про створення необхідних умов для мирного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей» доповнили ще одним пунктом-запобіжником, який в оригіналі звучить: «Встановити, що відповідно до статті 10 Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей набирає чинності виключно після виконання всіх умов, викладених у статті 10 названого Закону, зокрема у частині, що стосується виведення усіх незаконних збройних формувань, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України.»

Перший закон підтримали аж 233 народних депутати. Президентський блок майже в повному складі, окрім єврооптимістів, які утримались, Народний фронт, теж в повному складі, всі присутні фанати Ляшка, група Воля Народу і 19 позафракційних. Проти або не голосували, відповідно фракції Самопомочі, Відродження, Батьківщини та Опоблоку. Власне все як і прогнозувалося. Тай, за великим рахунком, якщо плановані правки таки будуть внесені і до другого читання закон підмарафетять, то нічого поганого у ньому немає, можливо й навпаки. Все в фарватері нинішньої державної політики. Гірше з другим законом (тим що гірка пілюля), який вдалося протягти на межі соціологічної похибки. 229 – за. Зважаючи на те, що поруч з БПП (єврооптимісти проти) і більшою частиною НФ, його підтримали ще й Відродження, Воля народу і частина представників від Опоблоку, то виникає цілком логічне запитання чого б це? Можна звісно припустити що Юрій Луценко на прохання Петра Порошенка знайшов для депутатів з регіональним минулим якісь дієві аргументи. І не важко здогадатися які. Але реальнішою виглядає все ж інша причина, в основі якої лежить банальний поклик серця.

Ще один цікавий момент - ситуація в НФ. Хто уважно спостерігав за голосуванням, не міг не помітити, що частина нардепів з цієї фракції навіть не збиралася голосувати хоч була присутня. В таблиці з результатами, навпроти їх прізвищ стоїть або не голосував, або відсутній. Схоже, домовитись лобістам закону в НФ вдалося не з усіма. А чи буде якесь продовження такого демаршу стане зрозуміло ближче до виборів.

Власне справа зроблена. Пару випущено. Такі потрібні козирі в руки президент отримав і може собою пишатися. Наступного разу бажано, перш ніж влаштовувати такий цирк, все-таки спробувати якось полагодити питання по-людськи, без брехні, можливо навіть затягнувши процес у часі. Як не крути, йдеться не про якісь відкати чи преференції для кланів, а про справді важливі державницької ваги рішення, що можуть стати доленосними, навіть якщо для галочки. Правда і галочки бувають різні. Можливо не завжди треба прогинатися там де це не конечно потрібно. Тих що занадто гнуться сильні світу цього не поважають і гнутимуть,доки не зламають. Це вже звісно високі матерії і їх нинішній політичній еліті навряд чи вдасться збагнути, бо така вже вона є, «маємо, що маємо». Але спробувати таки не завадить.

Зрада це чи перемога? Хай буде, як кому подобається. Але відчуття огиди від побаченого, жоден з варіантів перекрити чомусь не може. І оце найгірше.

Новини RedTram

Loading...