Юрій Макаров

Ох, земелько, свята земелько!

26 Червня 2017
У моєму дитинстві на сільському господарстві зналися всі, ну от просто-таки всі без винятку.

По-перше, з кожної праски щодня звучали повідомлення про трудові подвиги хліборобів, тваринників, птахівників, буряківників і бавовнярів (хоча де ми, а де бавовна?). У магазинах періодично, точніше регулярно, не було хліба, яєць, масла, м’яса, а подвиги були. Крім того, щороку восени всі поголовно чиновники, науковці, інженери, студенти та інші, згідно з неофіційною радянською парадигмою, паразити відряджалися на кілька тижнів у село допомагати звитяжним колгоспникам збирати врожай, а взимку — колупатися в лайні в міських овочесховищах. Тому про те, як влаштований агросектор, які в ньому проблеми, що треба зробити, щоб не імпортувати збіжжя, так чи так мав свою думку кожен. За чверть століття змичка міста із селом (теж суто совітський мем) суттєво послабшала. Тепер, коли в супермаркеті пропонується 150 сортів сиру, а полуниця, точнісінько як у давньому анекдоті, з’являється о сьомій ранку, містянам можна колупати мізки практично безкарно.

Читайте також: Війна за землю

Питання про вільний ринок землі поставало на порядку денному регулярно останні 25 років, і щоразу воно гальмувалося через політичні суперечки, економічні інтереси й побутові забобони. Не слід забувати, що в Україні майже третина населення досі мешкає в селі. Для селянина земля — сакральна категорія. Процеси активної урбанізації мало позначилися на засадничих уявленнях решти населення, оскільки в постаграрних культурах базові цінності так чи так успадковуються, здебільшого в несвідомій формі. Недарма влітку на вихідні міста порожніють: онуки хліборобів стоять у відомій позі на своїх городиках, і це не лише намагання забезпечити себе картоплею та консервацією на зиму, а й нездоланна сила вікової звички. Тобто із землею не можна поводитися так, як із заводами, фабриками, шахтами, ресторанами й швецькими будочками. Це важливо. 

Економіку землі необхідно оживити, і можливість її купувати та продавати — лише одна з технічних умов.  Власність конче потрібна для залучення інвестицій у високі технології

Я хочу сказати, що достовірні уявлення про проблеми села в більшості громадян випарувалися, а забобони залишилися. Крім того, донедавна в парламенті й місцевих радах була суттєва частка умовно лівих партій — соціалістів і комуністів. Кажу «умовно», бо всім відомо, що ці політичні сили представляли інтереси частково вітчизняного великого бізнесу, а частково закордонних спонсорів, але риторику «загальнонародного майна», «суспільного добра» й решти атавізмів долати було важко. Тепер ті самі функції виконують фракції популістів, яких важко запідозрити в турботі про «маленького українця». Раніше лякали іноземними монополіями, які прийдуть і скуплять за безцінь найкращі у світі чорноземи, тепер жахають олігархами. Протиотрути від демагогії, враховуючи згадані патерни свідомості, практично немає. Потрібна детальна аргументована розмова, причому не на підвищених тонах, а успішні політики в нас так не вміють, тому вони, власне, й успішні.

Читайте також: Фермери vs агрохолдинги

Тим часом великий капітал уже безроздільно панує в агросекторі, не надто рахуючись із законами й адміністративними обмеженнями. Регіональні барони зрослися з місцевою владою та правоохоронними органами, і вони природним чином поводяться на землі так, як вигідно їм, а не абстрактному народові чи конкретному місцевому населенню. Дехто впроваджує найсучасніші технології, інші висмоктують родючу силу ґрунтів на площах, які теоретично можуть завтра втратити. У сезон збирання врожаю ми бачимо на дорогах чудернацькі машини, про призначення яких діти асфальту можуть хіба що здогадуватися. Надпродуктивна сільгосптехніка пересувається по країні разом із компактними, добре тренованими й добре оплачуваними екіпажами, ніяк не перетинаючись із місцевим населенням, і це теж вітання з майбутнього. Відомі й казкові неподобства, коли на ділянку, за яку сперечаються місцевий фермер і барон, приїздять комбайни в супроводі тітушні й збирають урожай, до вирощування якого барон не мав жодного стосунку. 

Економіку землі необхідно оживити, і можливість її купувати та продавати — лише одна з технічних умов. Власність конче потрібна для залучення інвестицій у високі технології. Крапельний полив, супутниковий моніторинг, розумна техніка, яка керується дистанційно за допомогою GPS, селекція нових сортів (а в нас досі чіпляють етикетки «Без ГМО», повбивав би!) — усе це не фантастика, а рутина передової агрокультури. Потрібні справжня доросла державна політика, земельні банки з притомною кредитною ставкою, розумний протекціонізм, жорсткі критерії ефективності, інноваційні стратегії, тобто політика у власному сенсі слова, — без цього питання «продавати чи не продавати» залишиться домодерною демагогією. Ну й, перепрошую, доведеться забути про архаїчний культ у дусі Карпенка-Карого та Довженка. Не на часі. 

Новини RedTram

Loading...